ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №99

Хто з нас не любить свят? Особливо зимових, коли так легко почуватися казково навіть дорослим!   То чому ж тоді у нас ця казка лише  раз у рік і саме в конкретний день, якого годі дочекатися?.. Ні, я не про суперечки щодо того, коли доцільніше святкувати Різдво -25 грудня чи 7 січня. Я про очікування свята як таке…

Чи всім зручно жити отак, від дати до дати, від олів’є до олів’є? Весь час у дорозі до свята, в очікування дива? Схоже, що саме це досі вважається організованістю життя, до цього навіть припасовують слово «традиції», забувши про справжнє його значення. А справжнє значення - вміти проживати радість тоді, коли вона є, не чекаючи якогось чарівного знаку, після якого можна стартувати.

Для чого новорічно-різдвяні свята людям? Щоб відчути любов. Родини, ближніх, Бога. Щоб вся   сім'я зібралася нарешті разом. Щоб сучасні всезнаючі діти, відірвавшись від гаджетів, могли повірити в існування казки. І аж ніяк не для того, щоб продемонструвати власну купівельну спроможність. Навіть понтифік у щорічній різдвяній проповіді зазначив, що Різдво стало заручником матеріалізму. Сьогодні можна зустріти ту саму байдужість, коли Різдво стає святом, в якому головними особами замість Ісуса Христа стаємо ми. Коли вогні торгівлі затінюють Боже світло, коли ми переймаємося подарунками, але залишаємося нечутливими до відкинених за борт суспільного життя. Цей дух споживання полонив наше Різдво – треба визволити його.

Давайте зробимо Різдво справжнім. Різдво — це не лише блискітки та стрічки, дідух на столі і подарунки під ялинкою. Різдво — це навіть не обов’язково канонічні дванадцять страв на столі. Різдво — це любов.  Різдво— це дух, який спонукає віддавати без жодної думки про те, щоб щось отримувати.  Це час, коли ми найгостріше усвідомлюємо, що чим більше ми виявимо любові, тим більше її буде для інших. Це мир, оскільки ми знайшли мир у вченнях Спасителя.  Христос Рождається! Славімо Його!


Повернутися
06.01.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…