Анекдоти №99

Напис на паркані: «Стукайте голосніше — у дворі глухий собака».

* * *

 Судять чоловiка:

— Вас засуджено на 5 тис. гривень штрафу за образу державного службовця. Хотіли б ви що-небудь сказати на це?

— Узагалі хотів би! Але при таких цінах...

 * * *

 — Батюшко, у мене такі проблеми! Я не можу з ними впоратися, що мені робити?

— Бог посилає кожному проблеми по його силах. Так що одне з двох: або ти все-таки можеш упоратися з проблемами, або це не твої проблеми.

 * * *

 Чоловiк у реєстратурі поліклініки просить записати його до лікаря вухо-око.

Йому пояснюють, що є окуліст, є отоларинголог, а лікарів вухо-око не буває.

— Але мені потрібно.

— А на що ви скаржитеся?

— Я чую одне, а бачу інше.

 * * *

Якщо мою зарплату скласти з зарплатою якогось олігарха, а потім поділити на двох, то в середньому ми з ним на пару шикарно заробляємо.

 * * *

Один чоловiк запитує іншого:

— Що таке стpaх?

— Це коли ти лежиш на пляжі з тещею, раптом накочує хвиля і забирає її в море.

— А що таке жах?

— Це коли другою хвилею її приносить назад.

 * * *

 На автобусній зупинці стоїть бабуся з вузликом речей і тримає в руках мобільник. Повз iде молодик.

— Внучку, допоможи написати есемеску.

— Давайте, бабусю. Що писати?

— Негідник, не шукай мене, я в мами.

 

* * *

— Цилю, компот варять тільки з фруктів чи з овочів теж?

— Моню, компот з овочів називається борщ.


Повернутися
06.01.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.