Анекдоти №99

Напис на паркані: «Стукайте голосніше — у дворі глухий собака».

* * *

 Судять чоловiка:

— Вас засуджено на 5 тис. гривень штрафу за образу державного службовця. Хотіли б ви що-небудь сказати на це?

— Узагалі хотів би! Але при таких цінах...

 * * *

 — Батюшко, у мене такі проблеми! Я не можу з ними впоратися, що мені робити?

— Бог посилає кожному проблеми по його силах. Так що одне з двох: або ти все-таки можеш упоратися з проблемами, або це не твої проблеми.

 * * *

 Чоловiк у реєстратурі поліклініки просить записати його до лікаря вухо-око.

Йому пояснюють, що є окуліст, є отоларинголог, а лікарів вухо-око не буває.

— Але мені потрібно.

— А на що ви скаржитеся?

— Я чую одне, а бачу інше.

 * * *

Якщо мою зарплату скласти з зарплатою якогось олігарха, а потім поділити на двох, то в середньому ми з ним на пару шикарно заробляємо.

 * * *

Один чоловiк запитує іншого:

— Що таке стpaх?

— Це коли ти лежиш на пляжі з тещею, раптом накочує хвиля і забирає її в море.

— А що таке жах?

— Це коли другою хвилею її приносить назад.

 * * *

 На автобусній зупинці стоїть бабуся з вузликом речей і тримає в руках мобільник. Повз iде молодик.

— Внучку, допоможи написати есемеску.

— Давайте, бабусю. Що писати?

— Негідник, не шукай мене, я в мами.

 

* * *

— Цилю, компот варять тільки з фруктів чи з овочів теж?

— Моню, компот з овочів називається борщ.


Повернутися
06.01.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.