Не плутайтеся більше: Коли і кому годиться колядувати, щедрувати та посівати

Колядування

Як твердять фольклористи, колядувати можна, починаючи від Святвечора – 6 січня – аж до 15 лютого, тобто до свята Стрітення.

Щоправда, найпоширенішим для колядок є час напередодні Різдва: як тільки на небі являється перша зірка – розпочинається Свята Вечеря, а ближче до її завершення діти й підлітки збираються гуртом і йдуть вітати всіх колядками з народженням Христа.

Колядувати ходять від хати до хати, не оминаючи нікого. У великому місті, звісно, цього зробити не вдасться, але поколядувати під квартирами сусідів можна.

На початку слід запитати господарів, чи можна колядувати. Якщо вам відмовили – мовчки, без образ, підіть.

Колядки співаються повільно, протяжно. Рядки, які повторюються (рефрени), варто таки повторювати. Якщо ви не вмієте співати колядки, попросіть, щоби вам хтось допоміг вивчити кілька нескладних, таких, щоби ви могли їх «потягнути».

Кожна колядка має завершуватися віншуванням – побажанням родині достатку, але під цим розуміється, щоби родина була здоровою, щоб родили добрі врожаї, велася худоба, були мир, добро і злагода.

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Застеляйте столи, та все килимами, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Кладіть паляниці з ярої пшениці, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А що перший празник – Рождество Христове, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А що другий празник – Святого Василя, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А що третій празник – Святе Водохреща, радуйся,

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився…

 

На жаль, сьогодні колядування часто зводиться лише до грошової винагороди, а тому діти намагаються якомога швидше проспівати колядку, щоб тільки отримати гроші. Спробуйте пояснити своїй дитині, що суть колядки – у добрих побажаннях, святковому настрої. А колядників обдаровуйте не грошима, а тим, як це робили раніше – цукерками, яблуками, горіхами…

 

У будь-якому випадку, пам’ятаймо, що колись кожна українська родина вважала за честь, що колядники її не оминули і прийшли привітати з Різдвом.

Щедрування

Щедрівки, як і колядки, величають господаря, господиню та їхню родину, зичать достатку, багатого врожаю, приплдоду худоби, доброго роїння бджіл.

Щедрують із вечора до півночі в переддень Святого Василя, чи, як ще кажуть – Старого Нового року, тобто 13 січня.

За християнським календарем – це також день преподобної Меланії. Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарям про урочистості та справити гостини, які в народі так і називають – гостини Меланки.

Зранку цього дня господині готують другу обрядову кутю – щедру. Крім того, печуть млинці, пироги з сиром, варять вареники, щоб було чим гостити щедрувальників. На столі цього вечора також буде і скоромне – ковбаси, холодець, шинка.

До речі, щедра кутя є в основі багатьох звичаїв. Щоб помиритися, сусіди йшли одне до одного зі щедрою кутею, аби зустріти у злагоді Новий рік. Парубок, якому до того дівка викотила гарбуза, вдруге засилав сватів, сподіваючись на згоду.

Звечора до півночі щедрувальники обходять оселі. Щедрують переважно дівчата. А парубоцькі гурти «водять Меланку». Хлопці, вбрані у Меланку й Василя, Цигана, Смерть, Козу та інших персонажів, висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками.

Кожна щедрівка має неодмінний приспів: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір».

На цілий світ відомий «Щедрик» – щедрівка в геніальній обробці Миколи Леонтовича. Її виконують в Україні, мало не всіх країнах світу, а в Америці, Британії, Канаді вона стала лейтмотивом Різдва у багатьох відомих кінофільмах.

 

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

Господаря викликати:

– Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару,

Там овечки покотились,

А ягнички народились.

В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей.

Хоч не гроші, то полова,

В тебе жінка чорноброва.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка…

 

Посівання

Наступного дня, 14 січня – на Василя – щойно починає світати, йдуть посівати зерном.

Збіжжя беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких.

Завітавши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх із Новим роком та святом Василя:

 

Сієм, вієм, посіваєм,

З Новим роком вас вітаєм!

На щастя, на здоров’я, на Новий рік,

Щоб вам вродило краще, ніж торік!

Коноплі під стелю, а льон до коліна,

Щоб вам, господарі, голова не боліла!

Будьте здорові з Новим роком та з Василем!

Дай, Боже!

Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, щастя до хати приносять лише хлопці, тому посівати дівчатам не годиться.

Посівальники завжди були бажаними гостями, їх запрошували до столу, обдаровували пиріжками, яблуками, бубликами та іншими ласощами. А найщедріші дарунки діставалися тому, хто увійшов до оселі першим.

Отож, нехай Новий рік буде радісним, а Різдво – світлим і вселяє надію. Нехай лунають у Вашій оселі сміх, колядки та щедрівки. Нехай не оминають Вашого дому посівальники з добрими побажаннями!

 

Веселих свят!

Смачної куті!

Гарного настрою, миру й добра на весь рік!


Повернутися
06.01.2017
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.