УПА - герої! Воістину герої!

Напередодні Великодня, у Чистий четвер, вітчизняні парламентарії зробили  те, що не вдавалося їм усі 24 роки Незалежності, - очистили українську історію від радянських догм і міфів, наповнили її справжніми героями.  

Верховна Рада прийняла закон, який визнає борцями за українську Незалежність тих, хто ними воістину був, але замовчувався комуністичною пропагандою, піддавався репресіям. Офіційне визнання отримали  УНР, ЗУНР, УПА, ОУН, Карпатська січ, Сойм Карпатської України, Українська Гельсінська спілка, партизанські і повстанські загони Наддніпрянщини тощо. Одним із розробників цього та інших “антирадянських” законів є син колишнього Головно¬командувача Української Повстанської Армії, народний депутат Юрій Шухевич.   Хоча б на схилі літ вояки УПА отримали офіційне визнання від держави, за яку проливали кров. Шкода, що їх нині залишилася лише малесенька щопта…

Відтепер, як сказано у законі, публічне заперечення факту правомірності боротьби за незалежність України у ХХ столітті визнається  наругою, “приниженням гідності українського народу і є протиправним”, за це передбачено відповідальність. Водночас держава може тепер відзначати борців за волю України своїми нагородами, встановлювати для них соціальні гарантії та пільги.

Пов’язані з цим законом й інші законодавчі рішення парламенту. Один із них передбачає відкриття архівів усіх репресивних органів СРСР в Україні у період з 1917-го по 1991 р. Кожен охочий може полистати їх... Інший закон забороняє пропаганду комуністичного та нацистського режимів, використання і пропаганду їхньої символіки, зобов’язує державні органи розслідувати вчинені носіями цих ідеологій злочини.

Розібралися нарешті парламентарії і з «травневими святами» — за відзначення 8 травня Дня примирення 261 депутат. Що ж до 9 травня, то ця дата буде Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Останнє визначення — також новація закону. Його автори підкреслюють: потрібно позбуватися радянських кліше, відмовившись від терміна «Велика Вітчизняна війна», впровадженого у часи СРСР задля іще однієї «духовної скрєпи» — буцімто спільної вітчизни, яку захищав «радянський народ».

Позбавленням “радянських кліше” директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович назвав закон, який передбачає відмову від терміну “Велика Вітчизняна війна”.   Згідно з цим законом, під час вшанування пам’яті загиблих у цій війні відміняється використання радянської символіки. Як відомо, українська влада і громадськість зійшлися на тому, що символом пам’яті  по українцях, які полягли за нашу свободу, буде червоний мак.   

 

Повернутися
16.04.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...