Безробітний з Монастирищини відкрив кафе за сприяння центру зайнятості

Петро Вдовин із села Гончарівка Монастириського району підприємництвом зайнявся відносно недавно.

У районний центр зайнятості за допомогою у працевлаштуванні він звернувся у листопаді 2015-го. За професією – спеціаліст з маркетингу, проте працював продавцем-консультантом.

«Зважитися самотужки вести бізнесову діяльність, – каже підприємець, – було непросто, адже будь-яке важливе діло завжди починається з роздумів. Ба! Навіть певних сумнівів. Та нестримне бажання самому порядкувати власним життям, досягнути задуманого – перемогло».

Першу підтримку на шляху до відкриття власної справи Петро Вдовин отримав у Монастириському районному центрі зайнятості. За скеруванням фахівців центру пройшов відповідний вишкіл на курсах з основ підприємницької діяльності. Склав бізнес-план.

Згодом, отримавши одноразову виплату допомоги по безробіттю для започаткування підприємництва, відкрив у м. Монастириська кафе. Відвідувачів у закладі не бракує, бо тут помірна цінова політика, ввічливе обслуговування та якісні українські страви.

Підприємець продовжує співпрацю з райцентром зайнятості, добираючи працівників з числа безробітних. Нині має одного такого найманого працівника.

«Розпочавши за сприяння служби зайнятості власний бізнес, – зауважує Петро Вдовин, – я не тільки вирішив для себе проблему з пошуком місця праці, а й отримую від роботи справжнє задоволення».

https://te.20minut.ua


Повернутися
06.01.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...