ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №98

“Стає нове старим, потім промчать роки – і зміниться старе новим: так було і буде завжди”, — влучно зауважив перський поет Абу Рудакі майже 1100 років тому. Відтоді життя людства круто змінилося: нині за кілька годин ми можемо перетнути відстань з одного куточка землі до іншого, а завдяки інтернету ця відстань долається за секунди! Затрати часу людина суттєво зменшила, однак сам час нам непідвладний, як і колись. Навпаки, здається, що тепер він біжить усе швидше… Ви не помічали?

Тільки розпочинали 2016-ий, аж ось він уже добігає кінця. Рік минає, залишаючи спогади. Цей рік був дуже непростий — і для світу, і для України, і для нашого краю. Чимало українців сумно жартує: не Новий рік святкуємо, а радіємо, що вижили у старому. Неспокій, ненависть, війни, втрати… Так хочеться, щоб усі ці біди 2016-ий забрав із собою назавжди! Та, попри все, було у нас і чимало доброго, правда ж? Радощі – великі і малі- у кожного свої, але спільне і найбезцінніше, що може бути - життя. А раз маємо життя, значить, маємо можливість щось з ним робити.

Життя – і усіх нас, і нашої країни - схоже на хвилинну стрілку: скільки не вдивляйся в неї – руху не помітиш. Але варто відволіктися та повернутися через якихось кілька хвилин, як відразу помічаєш, що час не стоїть на місці, зміни невидимо, але неухильно відбуваються, і їх не зупиниш. Сьогодні ми вже зовсім не такі, як були всього рік тому. Ми можемо дивувати світ і себе. Отож – давайте увійдемо у новий 2017 рік з добрими думками і новими надіями.


Повернутися
01.01.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.