ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №98

“Стає нове старим, потім промчать роки – і зміниться старе новим: так було і буде завжди”, — влучно зауважив перський поет Абу Рудакі майже 1100 років тому. Відтоді життя людства круто змінилося: нині за кілька годин ми можемо перетнути відстань з одного куточка землі до іншого, а завдяки інтернету ця відстань долається за секунди! Затрати часу людина суттєво зменшила, однак сам час нам непідвладний, як і колись. Навпаки, здається, що тепер він біжить усе швидше… Ви не помічали?

Тільки розпочинали 2016-ий, аж ось він уже добігає кінця. Рік минає, залишаючи спогади. Цей рік був дуже непростий — і для світу, і для України, і для нашого краю. Чимало українців сумно жартує: не Новий рік святкуємо, а радіємо, що вижили у старому. Неспокій, ненависть, війни, втрати… Так хочеться, щоб усі ці біди 2016-ий забрав із собою назавжди! Та, попри все, було у нас і чимало доброго, правда ж? Радощі – великі і малі- у кожного свої, але спільне і найбезцінніше, що може бути - життя. А раз маємо життя, значить, маємо можливість щось з ним робити.

Життя – і усіх нас, і нашої країни - схоже на хвилинну стрілку: скільки не вдивляйся в неї – руху не помітиш. Але варто відволіктися та повернутися через якихось кілька хвилин, як відразу помічаєш, що час не стоїть на місці, зміни невидимо, але неухильно відбуваються, і їх не зупиниш. Сьогодні ми вже зовсім не такі, як були всього рік тому. Ми можемо дивувати світ і себе. Отож – давайте увійдемо у новий 2017 рік з добрими думками і новими надіями.


Повернутися
01.01.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.