ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №98

“Стає нове старим, потім промчать роки – і зміниться старе новим: так було і буде завжди”, — влучно зауважив перський поет Абу Рудакі майже 1100 років тому. Відтоді життя людства круто змінилося: нині за кілька годин ми можемо перетнути відстань з одного куточка землі до іншого, а завдяки інтернету ця відстань долається за секунди! Затрати часу людина суттєво зменшила, однак сам час нам непідвладний, як і колись. Навпаки, здається, що тепер він біжить усе швидше… Ви не помічали?

Тільки розпочинали 2016-ий, аж ось він уже добігає кінця. Рік минає, залишаючи спогади. Цей рік був дуже непростий — і для світу, і для України, і для нашого краю. Чимало українців сумно жартує: не Новий рік святкуємо, а радіємо, що вижили у старому. Неспокій, ненависть, війни, втрати… Так хочеться, щоб усі ці біди 2016-ий забрав із собою назавжди! Та, попри все, було у нас і чимало доброго, правда ж? Радощі – великі і малі- у кожного свої, але спільне і найбезцінніше, що може бути - життя. А раз маємо життя, значить, маємо можливість щось з ним робити.

Життя – і усіх нас, і нашої країни - схоже на хвилинну стрілку: скільки не вдивляйся в неї – руху не помітиш. Але варто відволіктися та повернутися через якихось кілька хвилин, як відразу помічаєш, що час не стоїть на місці, зміни невидимо, але неухильно відбуваються, і їх не зупиниш. Сьогодні ми вже зовсім не такі, як були всього рік тому. Ми можемо дивувати світ і себе. Отож – давайте увійдемо у новий 2017 рік з добрими думками і новими надіями.


Повернутися
01.01.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.