Сало вже не сила: Україна б'є рекорди з експорту равликів

За останні три роки Україна наростила обсяги експорту равликів - за перші 10 місяців 2016 року експортовано 347 тонн.

Як повідомляє Український клуб аграрного бізнесу, у 2013 році українські виробники експортували 3 тонни молюсків, у 2014 – 58 т, у 2015 – 260 т.

"Для порівняння за 10 місяців цього року за кордон було поставлено лише 51 тонна українського сала, а баранини – 9 тонн", - йдеться у повідомленні.

Найбільше українських молюсків купують в Румунії (25%) та Литві (75%). Хоча минулого року їхні частки були протилежні  -  в Румунію ми поставили 3/4 об’ємів, а в Литву – 1/4.

"Вітчизняні равлики завозяться як сировина, яка в середньому коштує у 5 разів дешевше за готовий продукт. Середня ціна кілограма продукції становить 1 дол/кг. До зазначених країн продукція потрапляє охолодженою, обробляється і знову відправляється на експорт, але вже за ціною в середньому 6,5 дол/кг із Румунії та 5,5 дол/кг з Литви. Кінцевими країнами споживачами наших молюсків в основному є Франція, Угорщина, Італія та Польща", - йдеться у повідомленні.

Раніше повідомлялося, шо в Україні одразу п'ять підприємств поставляють жаб'ячі лапки та равликів до Європи


Повернутися
01.01.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...