Культура у «Спадок»

У Тернополі відкрили першу етно-галерею!

 Відкриваючи експозицію у залі, що на п’ятому поверсі «Атріуму», Наталія Волощук, голова громадської організації «Туристична асоціація Тернопілля» коротко розповіла про цю самобутню етно-галерею Спадок», яку зібрав відомий в Україні меценат, бізнесмен, колекціонер Тарас Демкура разом із дружиною Іриною. А це – старовинні ікони, вишиванки з різних регіонів України, вишиті рушники, оригінальні побутові речі минулих століть, давній український одяг, старі світлини галичан в народних строях і ще чимало іншого, що підкреслює нашу самобутність.

    – Кожна із цих речей засвідчує, що наша національна культура в різні періоди, коли Україна не мала держави й була розділена на різні імперські країни зберігалася в оцьому всьому, що ви тут бачите. Вона зберігалася, дякуючи національній культурі в широкому сенсі – це і мова, і звичаї, і цінності, і музика, і мистецтво. Дякуючи саме національній культурі, українці себе ототожнювали самі з собою, розуміли свою відмінність від інших народів. Більше того, вони зберегли розуміння і бажання мати незалежну країну. Культура є виявом сукупної дії нації і в цьому сенсі вона старша і суверенніша за державу. З культури може постати держава, зі штучно створеної держави не може постати національна культура, – переконаний Тарас Демкура.

За його словами, є два чинники, які можуть зберігати національну культуру – це держава і суспільство, в ідеалі вони повинні співпрацювати.

    – На жаль, у нас не завжди так виходить, але будемо сподіватися, що чим далі, тим більше суспільство буде змушувати державу робити те, що нам потрібно. Громадянське суспільство – це ті люди, які беруть на себе відповідальність за будь-які події в країні і в тій галузі, якою вони займаються. Саме тому наша родина відкриває етно-галерею “Спадок”, де представлені українські строї та українська автентика, яку ми збирали 20 років, – каже пан Тарас.

    – Я – родом з Борщева. Тарас – з Гусятинщини. У колекції є речі, які нам передала наша бабуся – борщівська сорочка, коралі, які ми дуже шануємо, бережемо й сподіваємось це передати нашим внукам. А це дуже важливо, щось залишити наступним поколінням. Навчити їх любові до свого рідного краю, батьківщини. А ми  можемо це зробити, коли розповімо і покажемо той спадок, який залишили наші батьки та діди-прадіди. Тому й вирішили зібрати таку колекцію вишиванок, інших старожитностей, яка у нас була вдома, але ми з Тарасом вирішили, що нехай це буде для загалу, нехай цю красу побачать абсолютно всі, особливо молоде покоління, щоб воно берегло свою культуру, свою мову, пісню та Україну, в якій народилися і виросли, – додала Ірина Демкура.

Після освячення експозиційного залу до присутніх звернулися представники влади, знані мистецтвознавці, колекціонери, етнографи.

    – Сподіваємось, галерея стане місцем національного та культурного виховання, місцем для екскурсій, презентацій та майстер-класів для дітей дошкільного, шкільного віку, студентства, а також для туристів зі всієї України та з-за кордону. Плануємо тут поводити майстер-класи, зустрічі зі цікавими людьми , тобто це буде місце із постійними цікавими зустрічами, виставками. Отже, йдеться про збереження і примноження нашої, української автентичності, наших культурних цінностей, той великий духовний спадок, яким нам залишили попередні покоління. А ці речі, які ви тут бачите, вони не мають ціни. Але вони мають цінність, бо то наша духовна, культурна спадщина, –  сказав Тарас Демкура, запрошуючи усіх тернополян та гостей нашого міста ближче ознайомитися із унікальними старожитностями першої в області етно-галереї «Спадок».

Тернопільська етногалерея стала другою в Україні. Першу у Львові відкрила мисткиня і колекціонер Роксоляна Шимчук. У подальшому в нашій галереї планують робити тематичні виставки, організовувати мистецькі заходи. Відвідати її можна щодня, крім понеділка, з 10.00 до 19.00. На час новорічно-різдвяних свят заклад працюватиме безкоштовно.


Повернутися
01.01.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…