Культура у «Спадок»

У Тернополі відкрили першу етно-галерею!

 Відкриваючи експозицію у залі, що на п’ятому поверсі «Атріуму», Наталія Волощук, голова громадської організації «Туристична асоціація Тернопілля» коротко розповіла про цю самобутню етно-галерею Спадок», яку зібрав відомий в Україні меценат, бізнесмен, колекціонер Тарас Демкура разом із дружиною Іриною. А це – старовинні ікони, вишиванки з різних регіонів України, вишиті рушники, оригінальні побутові речі минулих століть, давній український одяг, старі світлини галичан в народних строях і ще чимало іншого, що підкреслює нашу самобутність.

    – Кожна із цих речей засвідчує, що наша національна культура в різні періоди, коли Україна не мала держави й була розділена на різні імперські країни зберігалася в оцьому всьому, що ви тут бачите. Вона зберігалася, дякуючи національній культурі в широкому сенсі – це і мова, і звичаї, і цінності, і музика, і мистецтво. Дякуючи саме національній культурі, українці себе ототожнювали самі з собою, розуміли свою відмінність від інших народів. Більше того, вони зберегли розуміння і бажання мати незалежну країну. Культура є виявом сукупної дії нації і в цьому сенсі вона старша і суверенніша за державу. З культури може постати держава, зі штучно створеної держави не може постати національна культура, – переконаний Тарас Демкура.

За його словами, є два чинники, які можуть зберігати національну культуру – це держава і суспільство, в ідеалі вони повинні співпрацювати.

    – На жаль, у нас не завжди так виходить, але будемо сподіватися, що чим далі, тим більше суспільство буде змушувати державу робити те, що нам потрібно. Громадянське суспільство – це ті люди, які беруть на себе відповідальність за будь-які події в країні і в тій галузі, якою вони займаються. Саме тому наша родина відкриває етно-галерею “Спадок”, де представлені українські строї та українська автентика, яку ми збирали 20 років, – каже пан Тарас.

    – Я – родом з Борщева. Тарас – з Гусятинщини. У колекції є речі, які нам передала наша бабуся – борщівська сорочка, коралі, які ми дуже шануємо, бережемо й сподіваємось це передати нашим внукам. А це дуже важливо, щось залишити наступним поколінням. Навчити їх любові до свого рідного краю, батьківщини. А ми  можемо це зробити, коли розповімо і покажемо той спадок, який залишили наші батьки та діди-прадіди. Тому й вирішили зібрати таку колекцію вишиванок, інших старожитностей, яка у нас була вдома, але ми з Тарасом вирішили, що нехай це буде для загалу, нехай цю красу побачать абсолютно всі, особливо молоде покоління, щоб воно берегло свою культуру, свою мову, пісню та Україну, в якій народилися і виросли, – додала Ірина Демкура.

Після освячення експозиційного залу до присутніх звернулися представники влади, знані мистецтвознавці, колекціонери, етнографи.

    – Сподіваємось, галерея стане місцем національного та культурного виховання, місцем для екскурсій, презентацій та майстер-класів для дітей дошкільного, шкільного віку, студентства, а також для туристів зі всієї України та з-за кордону. Плануємо тут поводити майстер-класи, зустрічі зі цікавими людьми , тобто це буде місце із постійними цікавими зустрічами, виставками. Отже, йдеться про збереження і примноження нашої, української автентичності, наших культурних цінностей, той великий духовний спадок, яким нам залишили попередні покоління. А ці речі, які ви тут бачите, вони не мають ціни. Але вони мають цінність, бо то наша духовна, культурна спадщина, –  сказав Тарас Демкура, запрошуючи усіх тернополян та гостей нашого міста ближче ознайомитися із унікальними старожитностями першої в області етно-галереї «Спадок».

Тернопільська етногалерея стала другою в Україні. Першу у Львові відкрила мисткиня і колекціонер Роксоляна Шимчук. У подальшому в нашій галереї планують робити тематичні виставки, організовувати мистецькі заходи. Відвідати її можна щодня, крім понеділка, з 10.00 до 19.00. На час новорічно-різдвяних свят заклад працюватиме безкоштовно.


Повернутися
01.01.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.