Культура у «Спадок»

У Тернополі відкрили першу етно-галерею!

 Відкриваючи експозицію у залі, що на п’ятому поверсі «Атріуму», Наталія Волощук, голова громадської організації «Туристична асоціація Тернопілля» коротко розповіла про цю самобутню етно-галерею Спадок», яку зібрав відомий в Україні меценат, бізнесмен, колекціонер Тарас Демкура разом із дружиною Іриною. А це – старовинні ікони, вишиванки з різних регіонів України, вишиті рушники, оригінальні побутові речі минулих століть, давній український одяг, старі світлини галичан в народних строях і ще чимало іншого, що підкреслює нашу самобутність.

    – Кожна із цих речей засвідчує, що наша національна культура в різні періоди, коли Україна не мала держави й була розділена на різні імперські країни зберігалася в оцьому всьому, що ви тут бачите. Вона зберігалася, дякуючи національній культурі в широкому сенсі – це і мова, і звичаї, і цінності, і музика, і мистецтво. Дякуючи саме національній культурі, українці себе ототожнювали самі з собою, розуміли свою відмінність від інших народів. Більше того, вони зберегли розуміння і бажання мати незалежну країну. Культура є виявом сукупної дії нації і в цьому сенсі вона старша і суверенніша за державу. З культури може постати держава, зі штучно створеної держави не може постати національна культура, – переконаний Тарас Демкура.

За його словами, є два чинники, які можуть зберігати національну культуру – це держава і суспільство, в ідеалі вони повинні співпрацювати.

    – На жаль, у нас не завжди так виходить, але будемо сподіватися, що чим далі, тим більше суспільство буде змушувати державу робити те, що нам потрібно. Громадянське суспільство – це ті люди, які беруть на себе відповідальність за будь-які події в країні і в тій галузі, якою вони займаються. Саме тому наша родина відкриває етно-галерею “Спадок”, де представлені українські строї та українська автентика, яку ми збирали 20 років, – каже пан Тарас.

    – Я – родом з Борщева. Тарас – з Гусятинщини. У колекції є речі, які нам передала наша бабуся – борщівська сорочка, коралі, які ми дуже шануємо, бережемо й сподіваємось це передати нашим внукам. А це дуже важливо, щось залишити наступним поколінням. Навчити їх любові до свого рідного краю, батьківщини. А ми  можемо це зробити, коли розповімо і покажемо той спадок, який залишили наші батьки та діди-прадіди. Тому й вирішили зібрати таку колекцію вишиванок, інших старожитностей, яка у нас була вдома, але ми з Тарасом вирішили, що нехай це буде для загалу, нехай цю красу побачать абсолютно всі, особливо молоде покоління, щоб воно берегло свою культуру, свою мову, пісню та Україну, в якій народилися і виросли, – додала Ірина Демкура.

Після освячення експозиційного залу до присутніх звернулися представники влади, знані мистецтвознавці, колекціонери, етнографи.

    – Сподіваємось, галерея стане місцем національного та культурного виховання, місцем для екскурсій, презентацій та майстер-класів для дітей дошкільного, шкільного віку, студентства, а також для туристів зі всієї України та з-за кордону. Плануємо тут поводити майстер-класи, зустрічі зі цікавими людьми , тобто це буде місце із постійними цікавими зустрічами, виставками. Отже, йдеться про збереження і примноження нашої, української автентичності, наших культурних цінностей, той великий духовний спадок, яким нам залишили попередні покоління. А ці речі, які ви тут бачите, вони не мають ціни. Але вони мають цінність, бо то наша духовна, культурна спадщина, –  сказав Тарас Демкура, запрошуючи усіх тернополян та гостей нашого міста ближче ознайомитися із унікальними старожитностями першої в області етно-галереї «Спадок».

Тернопільська етногалерея стала другою в Україні. Першу у Львові відкрила мисткиня і колекціонер Роксоляна Шимчук. У подальшому в нашій галереї планують робити тематичні виставки, організовувати мистецькі заходи. Відвідати її можна щодня, крім понеділка, з 10.00 до 19.00. На час новорічно-різдвяних свят заклад працюватиме безкоштовно.


Повернутися
01.01.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.