ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №97

Усе ближче до нас новорічні та різдвяні свята. Цикл зимових свят – це найбільш теплі, радісні та веселі дні в році, не дивлячись на календарну зиму. Час особливої радості, сповненої дитячої безтурботності навіть у дорослих, час сміху, колядок та гостин. Атмосфера не лише видимої, але й потаєнної, внутрішньої благодаті та радості.

Але життя в країні тече у двох паралельних реальностях. І в одній з них уже третій рік у нас війна. Знову на передовій гинуть наші хлопці. Чи доречно в такий час радіти, колядувати, веселитися?  Як знайти правильну межу?

Як на мене, єдине, чого по-справжньому нам не можна – це бути байдужим. Так, війна. Але, слава Богу, вона ще не накрила всю країну. І  загнавши себе до стану півсмерті, ми залишимо Україну без тилу. Не кохаючись, залишимо її без майбутнього. Не працюючи, залишимо її без можливостей. Тому все потрібно- і настрій, і ялинка, і вертеп, і коляда. Це важливо – показати, що ми не боїмося, що, так, ми страждаємо, проводжаємо, ми плачемо, але разом з тим ми і живемо. Життя для живих - інакше немає тоді змісту в смерті героїв.

Зрештою, це саме те, заради чого і воюють на фронті бійці: щоб їхні рідні та близькі, їх народ – всі ті, кого вони захищають, могли радіти мирному життю.

 Отож, хай люди радіють мирному небу над головою, але нехай не забувають про тих, хто для них цей мир оберігає, тих, хто дав нам можливість святкувати. І якщо у вас з’явиться найменша можливість їм допомогти, робіть це, не задумуючись. А якщо з'явиться можливість підняти чарку, то нехай перша буде за них.


Повернутися
24.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.