ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №97

Усе ближче до нас новорічні та різдвяні свята. Цикл зимових свят – це найбільш теплі, радісні та веселі дні в році, не дивлячись на календарну зиму. Час особливої радості, сповненої дитячої безтурботності навіть у дорослих, час сміху, колядок та гостин. Атмосфера не лише видимої, але й потаєнної, внутрішньої благодаті та радості.

Але життя в країні тече у двох паралельних реальностях. І в одній з них уже третій рік у нас війна. Знову на передовій гинуть наші хлопці. Чи доречно в такий час радіти, колядувати, веселитися?  Як знайти правильну межу?

Як на мене, єдине, чого по-справжньому нам не можна – це бути байдужим. Так, війна. Але, слава Богу, вона ще не накрила всю країну. І  загнавши себе до стану півсмерті, ми залишимо Україну без тилу. Не кохаючись, залишимо її без майбутнього. Не працюючи, залишимо її без можливостей. Тому все потрібно- і настрій, і ялинка, і вертеп, і коляда. Це важливо – показати, що ми не боїмося, що, так, ми страждаємо, проводжаємо, ми плачемо, але разом з тим ми і живемо. Життя для живих - інакше немає тоді змісту в смерті героїв.

Зрештою, це саме те, заради чого і воюють на фронті бійці: щоб їхні рідні та близькі, їх народ – всі ті, кого вони захищають, могли радіти мирному життю.

 Отож, хай люди радіють мирному небу над головою, але нехай не забувають про тих, хто для них цей мир оберігає, тих, хто дав нам можливість святкувати. І якщо у вас з’явиться найменша можливість їм допомогти, робіть це, не задумуючись. А якщо з'явиться можливість підняти чарку, то нехай перша буде за них.


Повернутися
24.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.