ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №97

Усе ближче до нас новорічні та різдвяні свята. Цикл зимових свят – це найбільш теплі, радісні та веселі дні в році, не дивлячись на календарну зиму. Час особливої радості, сповненої дитячої безтурботності навіть у дорослих, час сміху, колядок та гостин. Атмосфера не лише видимої, але й потаєнної, внутрішньої благодаті та радості.

Але життя в країні тече у двох паралельних реальностях. І в одній з них уже третій рік у нас війна. Знову на передовій гинуть наші хлопці. Чи доречно в такий час радіти, колядувати, веселитися?  Як знайти правильну межу?

Як на мене, єдине, чого по-справжньому нам не можна – це бути байдужим. Так, війна. Але, слава Богу, вона ще не накрила всю країну. І  загнавши себе до стану півсмерті, ми залишимо Україну без тилу. Не кохаючись, залишимо її без майбутнього. Не працюючи, залишимо її без можливостей. Тому все потрібно- і настрій, і ялинка, і вертеп, і коляда. Це важливо – показати, що ми не боїмося, що, так, ми страждаємо, проводжаємо, ми плачемо, але разом з тим ми і живемо. Життя для живих - інакше немає тоді змісту в смерті героїв.

Зрештою, це саме те, заради чого і воюють на фронті бійці: щоб їхні рідні та близькі, їх народ – всі ті, кого вони захищають, могли радіти мирному життю.

 Отож, хай люди радіють мирному небу над головою, але нехай не забувають про тих, хто для них цей мир оберігає, тих, хто дав нам можливість святкувати. І якщо у вас з’явиться найменша можливість їм допомогти, робіть це, не задумуючись. А якщо з'явиться можливість підняти чарку, то нехай перша буде за них.


Повернутися
24.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.