Анекдоти №97

— Вибачте, ви не пiдкажeте, як пройти до лікарні?
— Ви знаєте, це складно пояснити. Простіше дати вам по голові й викликати «швидку».

* * *

ітня одеситка приходить у міліцію, хоче написати заяву про зґвал­тування. Її запитують

— Де й коли?

— Учора о 6-й годині вечора поруч з автобусною зупинкою.

— Чому ж ви не покликали на допомогу?

— Він мене шантажував!

— Як?

— Він сказав: «закричиш — піду».

* * *

Зустрілися два дідусi:

— Ну що, згадаємо молодість, підемо по дівках?

— А якщо відмовлять?

— Не біда! Біда буде, якщо погодяться.

* * *

— Доню, запам’ятай! Заміж треба виходити стільки разiв, скільки беруть!

* * *

— Ізю, а чому, коли вам телефонують, ви берете слухавку тільки після десятого дзвінка?

— Нехай думають, що в мене велика квартира.

* * *

— Розо, я не можу зрозуміти, чому Сьома весь час запитує, як у мене справи на особистому фронті?
— Так що тут незрозумілого? На передову хоче.

 * * *

Мама проводжає сина на курорт:

— Запам’ятай, Сьомо, на незнайомому пляжі у воду треба заходити поступово i обережно: спочатку теща, потім — дружина.

 * * *

Дві подруги:

— Ти навіть не уявляєш, наскільки я втомилася морально.

— Так відпочинь аморально.

* * *

 — Моню, ви пам’ятаєте, що колись презерватив коштував дві копійки, а пиріжок iз повидлом — п’ять?

— Так, на сім копійок так можна було погуляти!

* * *

— Любий, як ти гадаєш, у раю чоловіки живуть окремо від жінок?

— Безумовно, інакше який же це рай.

 


Повернутися
24.12.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...