ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №96

 У чому різниця між Дідом Морозом та Миколаєм? Перший приносить подарунки усім, тоді як другий-лише тим, хто цього заслужив… І хоча дорослі не вірять у жодного із двох вищеописаних персонажів, вже ж любов до подарунків притаманна не лише дітям.

 От тільки більшість із нас ставиться до своєї держави як до діда Мороза, вимагаючи подарунків бо «за так», а мали б-як до Миколая, в якого презента ще слід заслужити гарною поведінкою, причому упродовж усього року… Сенредньостатистичному українцю держава завжди винна: безкоштовну освіту та медицину, високу стипендію, хорошу роботу, європейські дороги та зарплати… Тим часом ми забуваємо, що держава - це не древнє міфічне божество достатку. Це сервіс, який придумали люди, щоб зняти з себе частину повсякденних турбот. Сервіс платний: ми платимо державі податки, аби за них вона навчали педагогів та медиків, виплачувала зарплати та стипендії, створювала робочі місця і латала дороги… І сума реалізації того, що ми вимагаємо від держави, повинна відповідати сумі зібраного від нас. Натомість саме та соціальна категорія, яка найголосніше кричить державі «дай», отримує зарплату в конвертах, з якої платить мінімум податків, оформляє липову субсидію і в гонитві за наживою возить контрабанду-рубає ліс-копає янтар-викручується як може… Бо держава не дала. Або як дала, то замало… І взагалі, вона-держава-нам винна…

Ми забуваємо, що слово «дай» не працює у стосунках з державою, бо вона-це ми. І це не пафос, а проста математика. І коли ми це нарешті усвідомимо, епоха «різок під подушкою» для нас закінчиться…


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.