ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №96

 У чому різниця між Дідом Морозом та Миколаєм? Перший приносить подарунки усім, тоді як другий-лише тим, хто цього заслужив… І хоча дорослі не вірять у жодного із двох вищеописаних персонажів, вже ж любов до подарунків притаманна не лише дітям.

 От тільки більшість із нас ставиться до своєї держави як до діда Мороза, вимагаючи подарунків бо «за так», а мали б-як до Миколая, в якого презента ще слід заслужити гарною поведінкою, причому упродовж усього року… Сенредньостатистичному українцю держава завжди винна: безкоштовну освіту та медицину, високу стипендію, хорошу роботу, європейські дороги та зарплати… Тим часом ми забуваємо, що держава - це не древнє міфічне божество достатку. Це сервіс, який придумали люди, щоб зняти з себе частину повсякденних турбот. Сервіс платний: ми платимо державі податки, аби за них вона навчали педагогів та медиків, виплачувала зарплати та стипендії, створювала робочі місця і латала дороги… І сума реалізації того, що ми вимагаємо від держави, повинна відповідати сумі зібраного від нас. Натомість саме та соціальна категорія, яка найголосніше кричить державі «дай», отримує зарплату в конвертах, з якої платить мінімум податків, оформляє липову субсидію і в гонитві за наживою возить контрабанду-рубає ліс-копає янтар-викручується як може… Бо держава не дала. Або як дала, то замало… І взагалі, вона-держава-нам винна…

Ми забуваємо, що слово «дай» не працює у стосунках з державою, бо вона-це ми. І це не пафос, а проста математика. І коли ми це нарешті усвідомимо, епоха «різок під подушкою» для нас закінчиться…


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.