Анекдоти №96

Дружина:

— Про що це ти з сусідкою говорив?

Чоловік:

— Про погоду.

Дружина:

— Слухай, синоптику. Якщо ще раз із нею поруч побачу — випадеш в осад, без штормового попередження!

 * * *

— Сусіде! Мені сказали, що ти до моєї дружини ходиш? Мені це не подобається!

— Ви з дружиною розберіться — їй подобається, тобі не подобається.

 * * *

Щасливим називається такий шлюб, у якому одна половина хропе, а інша не чує.

 * * *

Мовчазна жінка — це бомба уповільненої дії. Невідомо, коли вибухне і якою буде потужність вибуху.

  * * *

 Дівчина і хлопець збираються жити разом і обговорюють можливі побутові проблеми. Дівчина каже:

— Я готуватиму і прибиратиму. А ти що робитимеш?

— Я питиму пиво і їстиму м’ясо.

— А з корисного? — допитується дівчина.

— А з корисного — овочі.

* * *

Помер старий єврей за грою в покер. Решта гравців зібралися і думають, як повідомити дружині. Вибрали Ізю як найделікатнiшого. Ізя приходить до будинку померлого і стукає у двері. Відкриває дружина покійного.

— Здрастуйте, Софочко!

— Здрастуй, Ізю!

— Софочко, ваш Мойша всю ніч грав у карти і програв великі гроші.

— Та щоб він здох!

— Таки вже.

**

— Я їм нерозчинний цукор. Невже я через це товста?
— А де ти такий цукор береш?
— Так звичайний, просто він у згущеному молоці не розчиняється.

**

Найкращий захист — це напад, тому замість «Пояснювальна» завжди пишiть «Доповідна».

***

Із розмови на Привозі:

— Кава — чорна смерть, м’ясо — жирна смерть, цукор — біла смерть. Скрiзь одна смерть. Кажуть, що корисно тільки голодування!

— І після цього ви ще стверджуватимете, що в нашій країні не дбають про людей!
 

* * *

«Який букет, який післясмак! Урожай 2015 року. Мій улюблений!» — сказав Петро, допиваючи розсіл iз банки з помідорами.
 

* * *

 — Я їм нерозчинний цукор. Невже я через це товста?

— А де ти такий цукор береш?

— Так звичайний, просто він у згущеному молоці не розчиняється.
 

* * *
  Маленьке місто — це коли особисто знаєш людей, яким адресовано написи на стінах, парканах і гаражах.
 

* * *

Чоловік дзвонить додому:

— Люба, я сьогодні не прийду додому, ми в Маріка в карти граємо.

Дружина, посміхнувшись, тихенько каже:

— Маріку, ти чув? Він у тебе в карти грає.

І тут Марік почав швидко збиратися додому.

— Ти ж сказав дружині, що у відрядженні.

— Я у відрядженні, але я знаю з ким він грає в карти!

**

Поки стояв у черзі до психіатра по довідку, що не перебуваю на обліку, до того розпсихувався, що поставили на облік

***

Старий єврей:
— Уперше я одружився в Києві — невдало. Вдруге я одружився в Одесі — теж невдало. А втретє я одружився в Харкові — дуже вдало. Тепер завжди одружуватимуся в Харкові.


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.