Той, хто оживляє казки

Недаремно-таки тернопільський художник (а також  дизайнер, карикатурист, графік та ілюстратор) Олег Кіналь назвав виставку своїх робіт «Дорога в дитинство. Новорічний подарунок для дітей та дорослих». Кращого подарунку для усіх любителів казки годі було й придумати:  перед численними відвідувачами «Бункермузу» ожили Франковий Фарбований Лис, Нестайкові хулігани з «Країни сонячних зайчиків», Барон Мюнгаузен, Котигорошко, Маленький Мук, Рікі-Тікі-Таві, гоголівський Вакула та багато-багато інших…  Загалом це близько 20 ілюстрацій обкладинок до творів світової класики та сучасних авторів: «Аліса в задзеркаллі» Льюїса Керола, «Пригоди Барона Мюнхгаузена» Распе Рудольфа, «Рікі-тікі- таві» Кіплінга, «Пригоди Цибуліно» Джанні Родарі, та «родзинка виставки» — широкоформатні полотна до казки Івана  Франка «Фарбований лис»…  «І це лише невеличка частина робіт художника, — зазначив на відкритті виставки керівник Мистецького об’єднання «Коза», ресторатор, організатор культурних подій Тернополяресторатор Олег Макогін. — Хоча художник уже багато років малює для дітей, але такої виставки ще не робив.

— Ми довго спостерігали, як діти сприймають художні ілюстрації, – ділиться враженнями художник, – і зрозуміли, що їм не можна давати спотворені зображення тварин: лис у джинсах, коза в спідниці і на каблуках... Дитина сприймає все буквально. Якщо лис, то він має бути лисом, якщо ведмідь –  ведмедем, кізка – кізкою. Але всі вони мають людські характери. Ілюстратор — це той, хто підкреслює автора, і він не може вийти за рамки того, про що той написав…  

Лише один раз пан Олег дозволив собі відійти від цієї аксіоми, домалювавши на одній із картин «Фарбованого лиса»… ровер. Саме той, про який Іван Франко мріяв усе життя, але так і не спромігся його купити…

Наш земляк (родом із Бережан), випускник училища прикладного мистецтва ім. Івана Труша та поліграфічного інституту ім. Івана Федорова,оформив тисячі різноманітних видань та проілюстрував сотні книг, працював головним художником у багатьох періодичних часописах. Ініціював видання всеукраїнських дитячих журналів «Клас» та «Класні ігри» та оформлював їх, нині активно  співпрацює з багатьма українськими видавництвами і письменниками. Так, пан Олег уже створив низку ілюстрацій до роману Василя Шкляра «Маруся»,  разом з дружиною та однодумницею у спільних проектах, дизайнером за фахом  продовжує працювати над історичною тематикою, розробляє ескізи до серії портретів уславлених жінок України…

 Виставка робіт Олега Кіналя триватиме до 30 грудня. По її завершенні художник планує подарувати частину ілюстрацій в дитячі будинки Тернополя.


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...