Той, хто оживляє казки

Недаремно-таки тернопільський художник (а також  дизайнер, карикатурист, графік та ілюстратор) Олег Кіналь назвав виставку своїх робіт «Дорога в дитинство. Новорічний подарунок для дітей та дорослих». Кращого подарунку для усіх любителів казки годі було й придумати:  перед численними відвідувачами «Бункермузу» ожили Франковий Фарбований Лис, Нестайкові хулігани з «Країни сонячних зайчиків», Барон Мюнгаузен, Котигорошко, Маленький Мук, Рікі-Тікі-Таві, гоголівський Вакула та багато-багато інших…  Загалом це близько 20 ілюстрацій обкладинок до творів світової класики та сучасних авторів: «Аліса в задзеркаллі» Льюїса Керола, «Пригоди Барона Мюнхгаузена» Распе Рудольфа, «Рікі-тікі- таві» Кіплінга, «Пригоди Цибуліно» Джанні Родарі, та «родзинка виставки» — широкоформатні полотна до казки Івана  Франка «Фарбований лис»…  «І це лише невеличка частина робіт художника, — зазначив на відкритті виставки керівник Мистецького об’єднання «Коза», ресторатор, організатор культурних подій Тернополяресторатор Олег Макогін. — Хоча художник уже багато років малює для дітей, але такої виставки ще не робив.

— Ми довго спостерігали, як діти сприймають художні ілюстрації, – ділиться враженнями художник, – і зрозуміли, що їм не можна давати спотворені зображення тварин: лис у джинсах, коза в спідниці і на каблуках... Дитина сприймає все буквально. Якщо лис, то він має бути лисом, якщо ведмідь –  ведмедем, кізка – кізкою. Але всі вони мають людські характери. Ілюстратор — це той, хто підкреслює автора, і він не може вийти за рамки того, про що той написав…  

Лише один раз пан Олег дозволив собі відійти від цієї аксіоми, домалювавши на одній із картин «Фарбованого лиса»… ровер. Саме той, про який Іван Франко мріяв усе життя, але так і не спромігся його купити…

Наш земляк (родом із Бережан), випускник училища прикладного мистецтва ім. Івана Труша та поліграфічного інституту ім. Івана Федорова,оформив тисячі різноманітних видань та проілюстрував сотні книг, працював головним художником у багатьох періодичних часописах. Ініціював видання всеукраїнських дитячих журналів «Клас» та «Класні ігри» та оформлював їх, нині активно  співпрацює з багатьма українськими видавництвами і письменниками. Так, пан Олег уже створив низку ілюстрацій до роману Василя Шкляра «Маруся»,  разом з дружиною та однодумницею у спільних проектах, дизайнером за фахом  продовжує працювати над історичною тематикою, розробляє ескізи до серії портретів уславлених жінок України…

 Виставка робіт Олега Кіналя триватиме до 30 грудня. По її завершенні художник планує подарувати частину ілюстрацій в дитячі будинки Тернополя.


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.