Той, хто оживляє казки

Недаремно-таки тернопільський художник (а також  дизайнер, карикатурист, графік та ілюстратор) Олег Кіналь назвав виставку своїх робіт «Дорога в дитинство. Новорічний подарунок для дітей та дорослих». Кращого подарунку для усіх любителів казки годі було й придумати:  перед численними відвідувачами «Бункермузу» ожили Франковий Фарбований Лис, Нестайкові хулігани з «Країни сонячних зайчиків», Барон Мюнгаузен, Котигорошко, Маленький Мук, Рікі-Тікі-Таві, гоголівський Вакула та багато-багато інших…  Загалом це близько 20 ілюстрацій обкладинок до творів світової класики та сучасних авторів: «Аліса в задзеркаллі» Льюїса Керола, «Пригоди Барона Мюнхгаузена» Распе Рудольфа, «Рікі-тікі- таві» Кіплінга, «Пригоди Цибуліно» Джанні Родарі, та «родзинка виставки» — широкоформатні полотна до казки Івана  Франка «Фарбований лис»…  «І це лише невеличка частина робіт художника, — зазначив на відкритті виставки керівник Мистецького об’єднання «Коза», ресторатор, організатор культурних подій Тернополяресторатор Олег Макогін. — Хоча художник уже багато років малює для дітей, але такої виставки ще не робив.

— Ми довго спостерігали, як діти сприймають художні ілюстрації, – ділиться враженнями художник, – і зрозуміли, що їм не можна давати спотворені зображення тварин: лис у джинсах, коза в спідниці і на каблуках... Дитина сприймає все буквально. Якщо лис, то він має бути лисом, якщо ведмідь –  ведмедем, кізка – кізкою. Але всі вони мають людські характери. Ілюстратор — це той, хто підкреслює автора, і він не може вийти за рамки того, про що той написав…  

Лише один раз пан Олег дозволив собі відійти від цієї аксіоми, домалювавши на одній із картин «Фарбованого лиса»… ровер. Саме той, про який Іван Франко мріяв усе життя, але так і не спромігся його купити…

Наш земляк (родом із Бережан), випускник училища прикладного мистецтва ім. Івана Труша та поліграфічного інституту ім. Івана Федорова,оформив тисячі різноманітних видань та проілюстрував сотні книг, працював головним художником у багатьох періодичних часописах. Ініціював видання всеукраїнських дитячих журналів «Клас» та «Класні ігри» та оформлював їх, нині активно  співпрацює з багатьма українськими видавництвами і письменниками. Так, пан Олег уже створив низку ілюстрацій до роману Василя Шкляра «Маруся»,  разом з дружиною та однодумницею у спільних проектах, дизайнером за фахом  продовжує працювати над історичною тематикою, розробляє ескізи до серії портретів уславлених жінок України…

 Виставка робіт Олега Кіналя триватиме до 30 грудня. По її завершенні художник планує подарувати частину ілюстрацій в дитячі будинки Тернополя.


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.