Той, хто оживляє казки

Недаремно-таки тернопільський художник (а також  дизайнер, карикатурист, графік та ілюстратор) Олег Кіналь назвав виставку своїх робіт «Дорога в дитинство. Новорічний подарунок для дітей та дорослих». Кращого подарунку для усіх любителів казки годі було й придумати:  перед численними відвідувачами «Бункермузу» ожили Франковий Фарбований Лис, Нестайкові хулігани з «Країни сонячних зайчиків», Барон Мюнгаузен, Котигорошко, Маленький Мук, Рікі-Тікі-Таві, гоголівський Вакула та багато-багато інших…  Загалом це близько 20 ілюстрацій обкладинок до творів світової класики та сучасних авторів: «Аліса в задзеркаллі» Льюїса Керола, «Пригоди Барона Мюнхгаузена» Распе Рудольфа, «Рікі-тікі- таві» Кіплінга, «Пригоди Цибуліно» Джанні Родарі, та «родзинка виставки» — широкоформатні полотна до казки Івана  Франка «Фарбований лис»…  «І це лише невеличка частина робіт художника, — зазначив на відкритті виставки керівник Мистецького об’єднання «Коза», ресторатор, організатор культурних подій Тернополяресторатор Олег Макогін. — Хоча художник уже багато років малює для дітей, але такої виставки ще не робив.

— Ми довго спостерігали, як діти сприймають художні ілюстрації, – ділиться враженнями художник, – і зрозуміли, що їм не можна давати спотворені зображення тварин: лис у джинсах, коза в спідниці і на каблуках... Дитина сприймає все буквально. Якщо лис, то він має бути лисом, якщо ведмідь –  ведмедем, кізка – кізкою. Але всі вони мають людські характери. Ілюстратор — це той, хто підкреслює автора, і він не може вийти за рамки того, про що той написав…  

Лише один раз пан Олег дозволив собі відійти від цієї аксіоми, домалювавши на одній із картин «Фарбованого лиса»… ровер. Саме той, про який Іван Франко мріяв усе життя, але так і не спромігся його купити…

Наш земляк (родом із Бережан), випускник училища прикладного мистецтва ім. Івана Труша та поліграфічного інституту ім. Івана Федорова,оформив тисячі різноманітних видань та проілюстрував сотні книг, працював головним художником у багатьох періодичних часописах. Ініціював видання всеукраїнських дитячих журналів «Клас» та «Класні ігри» та оформлював їх, нині активно  співпрацює з багатьма українськими видавництвами і письменниками. Так, пан Олег уже створив низку ілюстрацій до роману Василя Шкляра «Маруся»,  разом з дружиною та однодумницею у спільних проектах, дизайнером за фахом  продовжує працювати над історичною тематикою, розробляє ескізи до серії портретів уславлених жінок України…

 Виставка робіт Олега Кіналя триватиме до 30 грудня. По її завершенні художник планує подарувати частину ілюстрацій в дитячі будинки Тернополя.


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…