На Тернопільщині розробили установку, яка перероблятиме… солому в енергію

У Бережанах розробили біопаливну установку, яка перероблятиме солому в енергію і стане якісним замінником природного газу.

Ця розробка – досягнення ректора Бережанського агротехнічного інституту Василя Павліського та його науковців. На те, щоб досягнути максимально хороших результатів пішов не один рік, але уже наступного року ідею вдасться втілити в життя.

– Щоправда, на жаль, не на Тернопільщині, а в Одеській області, – каже Василь Михайлович, – адже замовило установку одеське підприємство «Колос». У встановленні біопаливної установки нам дуже допомагають німецькі спонсори і вже через два роки, а на роботу з її встановлення й запуску, потрібно приблизно стільки, нам вдасться її реалізувати.

Основне досягнення у тому, зазначає ректор, що солому будуть переробляти в біогаз – біометан, який є повним замінником природного газу, й за якістю й енергетичною цінністю навіть кращий. Ідея, як перетворити солому в метан, також прийшла не відразу. Але завдяки тому, що після збору зерна солому відразу будуть пелетувати, тобто робитимуть з неї пелети, вирішуватимуться всі складні моменти.

– З соломи ми можемо отримувати тепло, адже вона чудово горить і дає енергії більше, ніж деревина, – пояснює Василь Михайлович. – Завдяки розробці вдасться перетворювати солому в метан. Відразу після цього метан спалюємо у двигуні внутрішнього згоряння і він приводять у дію генератор, який дає струм. Струм через трансформатор потрапляє в електромережу, а гази з двигуна одночасно гріють воду. Отримуємо електричну й теплову енергії.

За словами Василя Павліського, у майбутньому сільське господарство буде не споживачем теплової та електричної енергії, а їх виробником. У Європі, наприклад, такий метод дуже популярний і широко використовується.


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...