Світлина монастиря на Тернопільщині потрапила в 20-ку кращих фото пам’яток культурної спадщини світу

Wiki Loves Monuments, пам'ятка культурної спадщини, переможці, Підгорянський василіанський монастир, Теребовлянщина, Тернопільщина, фотоконкурс, Фоторепортаж, Це цікаво

Світлина “Підгорянський василіанський монастир, Теребовля (Україна). (Катерина Байдужа, CC BY-SA 4.0).” потрапила у двадцятку кращих на престижному міжнародному фотоконкурсі Wiki Loves Monuments 2016. Греко-католицький храм у Підгорі біля Теребовлі (колишній монастир оо. Василіан) обійняв 18 сходинку серед, на хвилиночку, більше 275-ти тисяч фотографій історичних споруд, пам’ятників, пам’яток культурної спадщини.

Про решту переможців повідомиляють wikilovesmonuments.org.ua з посиланням на офіційний блог конкурсу.

Раді представити вам 15 світлин-переможців міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments 2016. Цього року в ньому взяли участь понад 10 700 фотографів з усього світу, подавши більше 275-ти тисяч фотографій історичних споруд, пам’ятників, пам’яток культурної спадщини у Вікісховище для використання у Вікіпедії, Вікімандрах та інших проектах вільних знань. Завдяки їм у Вікіпедії можна дізнатися про ще більше пам’яток спадщини з різних країн.

Цього року національний відбір відбувся у 42 країнах-учасницях конкурсу, які разом подали на міжнародний фінал 392 претенденти — за бажання, їх усі можна переглянути тут. Ми сподіваємося, що це надихне і вас ділитися своїми фотографіями задля наповнення Вікісховища.


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.