ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №95

Коли я чую, що Україну врятує тільки диво, то уявляю це так: наш шанс на пермогу-це маленькі дива, авторами яких буде кожен із нас. Натомість замість див маємо дива…н: диванну сотню, поведінку, психологію, і, врешті-решт, політику… Диванна стратегія більшості українців проста і зрозуміла: їх центром притягання є власний диван, з ворогом вони найкраще розправляются в інтернеті, а країну уміють реформувати, не виходячи зі своєї кухні… Зате коли по сусідству  когось б’ють,убивають,гвалтують,плачуть голодні діти і т.д. вони вмить переходять у стадію сліпоглухонімоти… Чи то ми такі байдужі, чи терплячі?...

Те, що відбувається нині-така собі контрреволюція гідності. Бо Революцію Гідності творили якраз небайдужі. Зміни, які принесла нам зима 2014-го, значної кількості українців  все ще не торкнулися.   Одних – через непоінформованість, інших – через те, що належать до іншої культури, але найбільше через те, їх не пускає сила історичної гравітації, - бо такими були їх батьки та діди. Бути пасивним – означало мати найкращий шанс на виживання у ХХ столітті. Але не у ХХІ…

 Час уже нам вставати з дивану.  Інакше Україну і справді порятує тільки диво.


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.