ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №95

Коли я чую, що Україну врятує тільки диво, то уявляю це так: наш шанс на пермогу-це маленькі дива, авторами яких буде кожен із нас. Натомість замість див маємо дива…н: диванну сотню, поведінку, психологію, і, врешті-решт, політику… Диванна стратегія більшості українців проста і зрозуміла: їх центром притягання є власний диван, з ворогом вони найкраще розправляются в інтернеті, а країну уміють реформувати, не виходячи зі своєї кухні… Зате коли по сусідству  когось б’ють,убивають,гвалтують,плачуть голодні діти і т.д. вони вмить переходять у стадію сліпоглухонімоти… Чи то ми такі байдужі, чи терплячі?...

Те, що відбувається нині-така собі контрреволюція гідності. Бо Революцію Гідності творили якраз небайдужі. Зміни, які принесла нам зима 2014-го, значної кількості українців  все ще не торкнулися.   Одних – через непоінформованість, інших – через те, що належать до іншої культури, але найбільше через те, їх не пускає сила історичної гравітації, - бо такими були їх батьки та діди. Бути пасивним – означало мати найкращий шанс на виживання у ХХ столітті. Але не у ХХІ…

 Час уже нам вставати з дивану.  Інакше Україну і справді порятує тільки диво.


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.