ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №95

Коли я чую, що Україну врятує тільки диво, то уявляю це так: наш шанс на пермогу-це маленькі дива, авторами яких буде кожен із нас. Натомість замість див маємо дива…н: диванну сотню, поведінку, психологію, і, врешті-решт, політику… Диванна стратегія більшості українців проста і зрозуміла: їх центром притягання є власний диван, з ворогом вони найкраще розправляются в інтернеті, а країну уміють реформувати, не виходячи зі своєї кухні… Зате коли по сусідству  когось б’ють,убивають,гвалтують,плачуть голодні діти і т.д. вони вмить переходять у стадію сліпоглухонімоти… Чи то ми такі байдужі, чи терплячі?...

Те, що відбувається нині-така собі контрреволюція гідності. Бо Революцію Гідності творили якраз небайдужі. Зміни, які принесла нам зима 2014-го, значної кількості українців  все ще не торкнулися.   Одних – через непоінформованість, інших – через те, що належать до іншої культури, але найбільше через те, їх не пускає сила історичної гравітації, - бо такими були їх батьки та діди. Бути пасивним – означало мати найкращий шанс на виживання у ХХ столітті. Але не у ХХІ…

 Час уже нам вставати з дивану.  Інакше Україну і справді порятує тільки диво.


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.