Анекдоти №95

Учора цілу годину чоловік слухав мене з розкритим ротом. Придивилася — спить, негідник!

* * *

Бабця з дідом дуже любили грати в хованки. Баба вранці ховала самогон, а ввечері, якщо дід його знаходив, то ховалася баба.

* * *

  Українку запитують: «Що ви зробите, якщо чоловік вам зрадить?» — «Поб’ю його» — «А якщо зрадить вдруге?» — «Знов поб’ю!» — «А якщо втретє?» — «Розлучусь». — «Але чому?» — «А навіщо мені чоловік-каліка?».

* * *

Подруга — подрузі:

— Була в лікаря, виявилося, що вагітна.

— Придумала дитині ім’я?

— Я ще по-батькові обмірковую.

* * *

— Поясніть, чому ви так завзято намагалися від мене втекти, і я не стану відбирати у вас права.

— Три тижні тому моя дружина пішла до інспектора ДАІ, і коли я побачив вашу патрульну машину, то вирішив, що ви вже захотіли її повернути.

 * * *

Клятва Гіппократа недійсна при відсутності поліса та грошей!

 * * *

— Як далеко ступив прогрес. Раніше, щоб викликати дощ, шаман бив у бубон або приносив у жертву незайманих.

— А зараз?

— Досить помити машину.

 * * *

 Двоє приятелів.

— Що це ти вирізуєш iз газети?

— Ось замітка про чоловіка, який убив дружину, яка нишпорила по його кишенях.

— І що ж ти з нею зробиш?

— Покладу в свою кишеню.

* * *

— Невже ці касети тобі нічого не коштували?
— Жодної копійки! Спочатку в мене була одна, яку я слухав 24 години на добу. А потім сусіди почали дарувати мені все нові й нові.

* * *

 Подруга запитує:

— Цікаво, а твій чоловік пам’ятає дату вашого весілля?

— На щастя, ні.

— А чому «на щастя»?

— Я нагадую йому про це кілька разів на рік і щоразу отримую подарунки.

* * *
  Лiкар говорить пацієнту, який прийшов до тями пiсля наркозу:

— Операцію ви перенесли добре, а ось перед нею ви поводилися погано: виривалися, кричали. А ось ваш знайомий iз сусіднього лiжка поводився ще гірше!

— Ще б пак! Адже нас в лікарню послали вікна мити.

 * * *

 Дзвінок у домофон:

— Хто там?

— Установка вікон.

— Так ви ж тільки що зайшли!

— Я випав!

* * *

У бабці Дарини були такі сухі пальці, що перед тим, як красти, на них плювала…

 


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.