Анекдоти №95

Учора цілу годину чоловік слухав мене з розкритим ротом. Придивилася — спить, негідник!

* * *

Бабця з дідом дуже любили грати в хованки. Баба вранці ховала самогон, а ввечері, якщо дід його знаходив, то ховалася баба.

* * *

  Українку запитують: «Що ви зробите, якщо чоловік вам зрадить?» — «Поб’ю його» — «А якщо зрадить вдруге?» — «Знов поб’ю!» — «А якщо втретє?» — «Розлучусь». — «Але чому?» — «А навіщо мені чоловік-каліка?».

* * *

Подруга — подрузі:

— Була в лікаря, виявилося, що вагітна.

— Придумала дитині ім’я?

— Я ще по-батькові обмірковую.

* * *

— Поясніть, чому ви так завзято намагалися від мене втекти, і я не стану відбирати у вас права.

— Три тижні тому моя дружина пішла до інспектора ДАІ, і коли я побачив вашу патрульну машину, то вирішив, що ви вже захотіли її повернути.

 * * *

Клятва Гіппократа недійсна при відсутності поліса та грошей!

 * * *

— Як далеко ступив прогрес. Раніше, щоб викликати дощ, шаман бив у бубон або приносив у жертву незайманих.

— А зараз?

— Досить помити машину.

 * * *

 Двоє приятелів.

— Що це ти вирізуєш iз газети?

— Ось замітка про чоловіка, який убив дружину, яка нишпорила по його кишенях.

— І що ж ти з нею зробиш?

— Покладу в свою кишеню.

* * *

— Невже ці касети тобі нічого не коштували?
— Жодної копійки! Спочатку в мене була одна, яку я слухав 24 години на добу. А потім сусіди почали дарувати мені все нові й нові.

* * *

 Подруга запитує:

— Цікаво, а твій чоловік пам’ятає дату вашого весілля?

— На щастя, ні.

— А чому «на щастя»?

— Я нагадую йому про це кілька разів на рік і щоразу отримую подарунки.

* * *
  Лiкар говорить пацієнту, який прийшов до тями пiсля наркозу:

— Операцію ви перенесли добре, а ось перед нею ви поводилися погано: виривалися, кричали. А ось ваш знайомий iз сусіднього лiжка поводився ще гірше!

— Ще б пак! Адже нас в лікарню послали вікна мити.

 * * *

 Дзвінок у домофон:

— Хто там?

— Установка вікон.

— Так ви ж тільки що зайшли!

— Я випав!

* * *

У бабці Дарини були такі сухі пальці, що перед тим, як красти, на них плювала…

 


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.