Анекдоти №95

Учора цілу годину чоловік слухав мене з розкритим ротом. Придивилася — спить, негідник!

* * *

Бабця з дідом дуже любили грати в хованки. Баба вранці ховала самогон, а ввечері, якщо дід його знаходив, то ховалася баба.

* * *

  Українку запитують: «Що ви зробите, якщо чоловік вам зрадить?» — «Поб’ю його» — «А якщо зрадить вдруге?» — «Знов поб’ю!» — «А якщо втретє?» — «Розлучусь». — «Але чому?» — «А навіщо мені чоловік-каліка?».

* * *

Подруга — подрузі:

— Була в лікаря, виявилося, що вагітна.

— Придумала дитині ім’я?

— Я ще по-батькові обмірковую.

* * *

— Поясніть, чому ви так завзято намагалися від мене втекти, і я не стану відбирати у вас права.

— Три тижні тому моя дружина пішла до інспектора ДАІ, і коли я побачив вашу патрульну машину, то вирішив, що ви вже захотіли її повернути.

 * * *

Клятва Гіппократа недійсна при відсутності поліса та грошей!

 * * *

— Як далеко ступив прогрес. Раніше, щоб викликати дощ, шаман бив у бубон або приносив у жертву незайманих.

— А зараз?

— Досить помити машину.

 * * *

 Двоє приятелів.

— Що це ти вирізуєш iз газети?

— Ось замітка про чоловіка, який убив дружину, яка нишпорила по його кишенях.

— І що ж ти з нею зробиш?

— Покладу в свою кишеню.

* * *

— Невже ці касети тобі нічого не коштували?
— Жодної копійки! Спочатку в мене була одна, яку я слухав 24 години на добу. А потім сусіди почали дарувати мені все нові й нові.

* * *

 Подруга запитує:

— Цікаво, а твій чоловік пам’ятає дату вашого весілля?

— На щастя, ні.

— А чому «на щастя»?

— Я нагадую йому про це кілька разів на рік і щоразу отримую подарунки.

* * *
  Лiкар говорить пацієнту, який прийшов до тями пiсля наркозу:

— Операцію ви перенесли добре, а ось перед нею ви поводилися погано: виривалися, кричали. А ось ваш знайомий iз сусіднього лiжка поводився ще гірше!

— Ще б пак! Адже нас в лікарню послали вікна мити.

 * * *

 Дзвінок у домофон:

— Хто там?

— Установка вікон.

— Так ви ж тільки що зайшли!

— Я випав!

* * *

У бабці Дарини були такі сухі пальці, що перед тим, як красти, на них плювала…

 


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...