Польща вирішує свої соціальні проблеми за рахунок заробітчан з України

Завдяки українським заробітчанам Польща змогла зменшити пенсійний вік.

Десятки польських друкованих та інтернет-видань ви­бухнули статтями під приблизно одним заголовком «Українці рятують Управління соціального забезпечення Польщі».

ЗМІ в один голос констатують, що еміграція зі Сходу, відповідна політика польського уряду та зусилля з підвищення професійної активності населення можуть бути ліками для демографічної ситуації країни.

У Польщі невпинно старіє населення, а молодь виїздить у пошуках кращих заробітків до країн Заходу. Відповідно база внесків на соціальне страхування постійно зменшується, а кількість пенсіонерів збільшується.

 Приводом же для бурхливого обговорення ролі заробітчан зі Сходу у вирішенні соціальних проблем країни стали щойно оприлюднені дані Управління соціального забезпечення Польщі, з яких випливає, що на кінець вересня цього року кількість українців, які сплачують до нього внески, за останній рік зросла на 70%.

Таким чином, «прибульці з-над Дніпра», як часто поляки називають українських заробітчан, почали дієво заповнювати пробоїни, які виникають у зв’язку з нещодавнім рішенням про зниження пенсійного віку для поляків.

Наприкінці вересня вже 172 тисячі українців сплачували внески до органів соціального забезпечення Польщі. Це 64% від усіх іноземців, які працюють у Польщі та сплачують внески соціального страхування. Минулого року такі внески сплачувала 101 тисяча українців.

 Польські урядовці та експерти з ринку праці з задоволенням зазначають, що поки перед українцями не відкриється весь ринок праці Євросоюзу, вони будуть охоче погоджуватися на роботу в Польщі. І, у свою чергу, польські роботодавці все активніше розшукуватимуть та набиратимуть українських робітників, але вже не з приводу того, що їм можна менше платити, а тому, що бракує польських працівників.

 2015 року українці становили 0,7 відсотка від усіх охоплених системою соціального захисту Польщі. Цього року їх частка вже зросла до одного відсотка. Фахівці стверджують, що за повної нездатності української влади створити гідні умови праці та оплати своїм співвітчизникам у себе на батьківщині тенденція перетоку української робочої сили до Польщі лише зростатиме.

І такі висновки підтверджуються даними з польських закладів працевлаштування, які рік тому видали дозволи на роботу 813 тисячам українців, а лише до кінця вересня цього року — 938 тисячам українців. «До нас звертаються багато працедавців, які потребують працівників найрізноманітніших спеціальностей», — сказав Даніель Дзєвіт з інтернет-порталу PracaDlaUkrainy.pl, який займається вербуванням та наданням робочих місць українцям у Польщі.

 Польські ЗМІ зазначають, що сплата українськими робітниками внесків до польських органів соціального страхування корисна і для них самих. З 2014 року діє польсько-українська угода, згідно з якою, внески, які сплачуються у Польщі, після досягнення українським працівником пенсійного віку будуть переведені до української системи соціального страхування і підвищать пенсії цим працівникам у себе на батьківщині.

 Сьомого грудня, одночасно зі звітом Управління соціального забезпечення, також оприлюднено звіт міністерства родини, праці та соціальної політики Польщі, в якому повідомляється, що безробіття у Польщі щороку скорочується на 1,4%.

Рівень безробіття у листопаді, як і в жовтні, становив 8,2%. Про це повідомила очільниця відомства Ельжбета Рафальська. Це найнижчий показник за листопад iз 1991 року. У листопаді 2016 року число безробітних у Польщі становило один мільйон 314,8 тисячi осіб. Це на 215,8 тисячi осіб менше (14,1%), ніж торік. Водночас у країні нині працює 16,2 мільйона осіб.

 Ельжбета Рафальська відзначила, що, у порівнянні з даними минулого року, ситуація значно поліпшилася. Працедавці, шукаючи працівника на ринку праці, мусять пропонувати йому вищу зарплатню, а також кращі умови праці. Нині у Польщі є майже 110 тис. вільних вакансій.


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...