Іван Марчук: «Павуляк для мене — другий після Шевченка…»

“У Тернополі жив справжній поет. Його ім’я – Ярослав Павуляк. Він залишив талановиті й геніальні вірші. І називав  другом Івана Марчука. Тільки уся Україна знає про геніальність Марчука і мало хто здогадується, що вірші Павуляка — з безперечними ознаками геніальності.Дивно, як двоє цих людей могли дружити. Марчук – підприємливий, серйозний, у нього впливові друзі й пошанувальники, Павуляк – завжди залишався безпритульним, як дитина, його мало хто читав і розумів за життя…” — пише про дружбу Павуляка і Марчука тернопільський письменник та літературознавець Петро Сорока. А вони дружили. І то як!  “Як познайомилися багато років тому, так і пльонтаємося разом”, — розповідав колись, сміючись, Ярослав Павуляк. Двох талановитих майстрів — пензля та слова — єднала і творча співпраця, саме у його затишній оселі під час своїх візитів до Тернополя  зупинявся Іван Марчук. Доки шість років тому наприкінці листопада Ярослав Павуляк не відійшов у вічність… Залишились вірші, поставлений ним пам’ятник Тарасові Шевченку у рідному селі Настасів і пам’ять. І надія на те, що поезію Ярослава Павуляка достойно оцінить широкий загал.

Для цього у  шості роковини смерті поета, 26 листопада, в столичному Українському національному агентстві “Укрінформ” відбулася презентація збірки віршів Ярослава Павуляка “Сон є сон”  (видавництво CO-OP media groop), проілюстрованої творами друга і шанувальника поета Івана Марчука, котрий, власне, і репрезентував книгу і читав вірші Ярослава Павуляка. Митець не лише зачитав улюблені вірші зі збірки, а й поділився спогадами про те, як познайомився з поетом і відкрив для себе його талант. “Мої картини і його вірші співзвучні, — зазначає про творчість товариша Іван Марчук. —  Славко — “мій” поет. Він створював словесні картини.  Його збірка лежить у мене на столі як своєрідна Біблія. Він — мій улюблений поет, другий після Шевченка для мене…”


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.