ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №94

Що може об’єднати українців? Багато чого. Історія. Мова. Традиції. Церква. Список можна продовжувати до безконечності… 

Що може розсварити українців? Та будь що! Історія, мова, традиції, церква, - список можна продовжувати до безконечності...  

Ми, нація, яка показала вражаючий приклад консолідації та самоорганізації в часи Революції Гідності, яка породила один з найпотужніших  волонтерських рухів… Якби Данте хоч краєчком ока побачив, що ми з налитими кров’ю очима та піною біля рота пишемо один одному в соцмережах, посперечавшись, скажімо, за те, який колір повинен бути зверху на українському прапорі-жовтий чи синій, він би точно апгрейднув «Божественну комедію», докинувши ще одне, десяте коло пекла…

Так, нас сорок вісім мільйонів і ми всі дуже різні. Хтось любить «Мурку», а хтось Френка Сінатру, хтось сало, хтось суші, а хтось сусідського Петра… Але нас єднають одні емоції. Ми плачемо і сміємося над одним і тим самим, ми однаково любимо і захищаємо найдорожче. Розходимося і віддаляємося одні від одних ми лиш тоді, коли переходимо на мову ненависті.

Ненависть-проста емоція. Ненависть згуртовує-причому швидко та надійно. Але ненадовго, бо швидко зношуються ресурси. І як тільки затихає черговий холівар довкола субсидій, одностатевих шлюбів, християнської етики, театру на Подолі, та яка, власне, різниця, довкола чого, ми знову подаємо один одному руку, аби разом жити, любити, працювати, волонтерити, будувати одну країну, - потрібне підкреслити.

Бо ми один народ. Бо нас розсварити не можна об’єднати. І де у попередньому реченні ставити доленосну кому, вирішувати вам.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.