ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №94

Що може об’єднати українців? Багато чого. Історія. Мова. Традиції. Церква. Список можна продовжувати до безконечності… 

Що може розсварити українців? Та будь що! Історія, мова, традиції, церква, - список можна продовжувати до безконечності...  

Ми, нація, яка показала вражаючий приклад консолідації та самоорганізації в часи Революції Гідності, яка породила один з найпотужніших  волонтерських рухів… Якби Данте хоч краєчком ока побачив, що ми з налитими кров’ю очима та піною біля рота пишемо один одному в соцмережах, посперечавшись, скажімо, за те, який колір повинен бути зверху на українському прапорі-жовтий чи синій, він би точно апгрейднув «Божественну комедію», докинувши ще одне, десяте коло пекла…

Так, нас сорок вісім мільйонів і ми всі дуже різні. Хтось любить «Мурку», а хтось Френка Сінатру, хтось сало, хтось суші, а хтось сусідського Петра… Але нас єднають одні емоції. Ми плачемо і сміємося над одним і тим самим, ми однаково любимо і захищаємо найдорожче. Розходимося і віддаляємося одні від одних ми лиш тоді, коли переходимо на мову ненависті.

Ненависть-проста емоція. Ненависть згуртовує-причому швидко та надійно. Але ненадовго, бо швидко зношуються ресурси. І як тільки затихає черговий холівар довкола субсидій, одностатевих шлюбів, християнської етики, театру на Подолі, та яка, власне, різниця, довкола чого, ми знову подаємо один одному руку, аби разом жити, любити, працювати, волонтерити, будувати одну країну, - потрібне підкреслити.

Бо ми один народ. Бо нас розсварити не можна об’єднати. І де у попередньому реченні ставити доленосну кому, вирішувати вам.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.