ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №94

Що може об’єднати українців? Багато чого. Історія. Мова. Традиції. Церква. Список можна продовжувати до безконечності… 

Що може розсварити українців? Та будь що! Історія, мова, традиції, церква, - список можна продовжувати до безконечності...  

Ми, нація, яка показала вражаючий приклад консолідації та самоорганізації в часи Революції Гідності, яка породила один з найпотужніших  волонтерських рухів… Якби Данте хоч краєчком ока побачив, що ми з налитими кров’ю очима та піною біля рота пишемо один одному в соцмережах, посперечавшись, скажімо, за те, який колір повинен бути зверху на українському прапорі-жовтий чи синій, він би точно апгрейднув «Божественну комедію», докинувши ще одне, десяте коло пекла…

Так, нас сорок вісім мільйонів і ми всі дуже різні. Хтось любить «Мурку», а хтось Френка Сінатру, хтось сало, хтось суші, а хтось сусідського Петра… Але нас єднають одні емоції. Ми плачемо і сміємося над одним і тим самим, ми однаково любимо і захищаємо найдорожче. Розходимося і віддаляємося одні від одних ми лиш тоді, коли переходимо на мову ненависті.

Ненависть-проста емоція. Ненависть згуртовує-причому швидко та надійно. Але ненадовго, бо швидко зношуються ресурси. І як тільки затихає черговий холівар довкола субсидій, одностатевих шлюбів, християнської етики, театру на Подолі, та яка, власне, різниця, довкола чого, ми знову подаємо один одному руку, аби разом жити, любити, працювати, волонтерити, будувати одну країну, - потрібне підкреслити.

Бо ми один народ. Бо нас розсварити не можна об’єднати. І де у попередньому реченні ставити доленосну кому, вирішувати вам.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.