АНЕКДОТИ №94

До відвідувача в ресторані підходить офіціант.
Той дає йому долар зі словами:
— Порадьте мені що-небудь.
Офіціант кладе купюру в кишеню і, нахилившись до відвідувача, каже:
— Ідіть звідси!

**

Життя в пiд’їздi було спокійним, поки дружина не помітила, що наша сусідка миє схiдцi моїми трусами.

**

Два чоловiки зустрічаються на тому світі.

Перший запитує:

— Як ти сюди потрапив?

— Упав iз чотирнадцятиповерхового будинку. А ти?

— Дивитися треба, куди падаєш!

 * * *

 Учора виграла суд у ДАІ. Я їм довела, що на швидкості 270 км/год. неможливо розгледіти знак 40.

 * * *

— Люба, чому ти нарізаєш хліб різного розміру?

— Ти ж сам учора говорив про різноманітність у їжі!

 * * *

Приходить чоловiк у швейцарський банк:

— Дайте на рік кредит у сто доларів.

— Будь ласка, під три відсотки річних і необхідна застава.

— Немає проблем. Ось у дворі 600-й «Мерседес» стоїть, ось ключі.

  Приходить через рік.

— Ось сто три долари, давайте машину.

Йому підганяють машину, віддають ключі й запитують:

— А навіщо тобі потрібен був кредит?

— А де ще я за три долари на рік стоянку знайду?

**

Дачник через паркан запитує у свого сусіда:
— Що це ви вчора святкували? Дуже здорово танцювали.
— Та це наш дід вулик перевернув.

**

Подружжя в театрі.

— Сарочко, тобі зручно сидіти?

— Так, Абрамчик, зручно!

— Тобі видно?

— Так, коханий.

— Тобі не дме?

— Ні, золотий.

— Давай поміняємося місцями.

* * *

Бабуся приходить в інститут, подає документи, її допускають до іспитів і тут же запитують:

— А навіщо вам це, бабусю?

— Та дід мій дуже любить студенток!

* * *

Кишенькового злодія-рецидивіста збив на вулиці мотоцикл і втiк iз місця події. До потерпілого під’їжджає міліціонер.

— Ви запам’ятали його номер?

— Ні, — хрипить постраждалий, — але ось його гамане

 


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.