АНЕКДОТИ №94

До відвідувача в ресторані підходить офіціант.
Той дає йому долар зі словами:
— Порадьте мені що-небудь.
Офіціант кладе купюру в кишеню і, нахилившись до відвідувача, каже:
— Ідіть звідси!

**

Життя в пiд’їздi було спокійним, поки дружина не помітила, що наша сусідка миє схiдцi моїми трусами.

**

Два чоловiки зустрічаються на тому світі.

Перший запитує:

— Як ти сюди потрапив?

— Упав iз чотирнадцятиповерхового будинку. А ти?

— Дивитися треба, куди падаєш!

 * * *

 Учора виграла суд у ДАІ. Я їм довела, що на швидкості 270 км/год. неможливо розгледіти знак 40.

 * * *

— Люба, чому ти нарізаєш хліб різного розміру?

— Ти ж сам учора говорив про різноманітність у їжі!

 * * *

Приходить чоловiк у швейцарський банк:

— Дайте на рік кредит у сто доларів.

— Будь ласка, під три відсотки річних і необхідна застава.

— Немає проблем. Ось у дворі 600-й «Мерседес» стоїть, ось ключі.

  Приходить через рік.

— Ось сто три долари, давайте машину.

Йому підганяють машину, віддають ключі й запитують:

— А навіщо тобі потрібен був кредит?

— А де ще я за три долари на рік стоянку знайду?

**

Дачник через паркан запитує у свого сусіда:
— Що це ви вчора святкували? Дуже здорово танцювали.
— Та це наш дід вулик перевернув.

**

Подружжя в театрі.

— Сарочко, тобі зручно сидіти?

— Так, Абрамчик, зручно!

— Тобі видно?

— Так, коханий.

— Тобі не дме?

— Ні, золотий.

— Давай поміняємося місцями.

* * *

Бабуся приходить в інститут, подає документи, її допускають до іспитів і тут же запитують:

— А навіщо вам це, бабусю?

— Та дід мій дуже любить студенток!

* * *

Кишенькового злодія-рецидивіста збив на вулиці мотоцикл і втiк iз місця події. До потерпілого під’їжджає міліціонер.

— Ви запам’ятали його номер?

— Ні, — хрипить постраждалий, — але ось його гамане

 


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...