"ГІРКІ ЖНИВА": ЩОБ УСІ ЗНАЛИ ПРАВДУ…

Нещодавно у столиці презентували фрагменти фільму “Гіркі жнива” (Bitter Harvest, Devil’s Harvest), першої англомовної художньої стрічки, в основу якої лягли трагічні події в Україні початку 20 століття. Уже скоро стрічку можна буде переглянути і в Тернополі.

“Досі не існувало англомовного художнього фільму про ці трагічні події, і пересічні люди в англомовному світі майже нічого не знають про цю трагедію українського народу. Тепер такий фільм маємо. «Гіркі жнива» дозволять західному глядачеві відчути український дух, українську силу та мужність, дізнатися про людські страждання та нездоланність України” – зазначив продюсер фільму Ян Ігнатович із Канади.

Цей фільм знімали у музеї народної архітектури і побуту під відкритим небом «Пирогів», що поблизу Києва, і в… Лондоні (інтер’єрні зйомки).

 Спочатку консультантом щодо історичної відповідності часу і подіям, про які йдеться у цьому ігровому кіно, був Орест Субтельний, автор відомої книги «Україна: Історія», професор кафедри історії та політичних наук канадського  Йоркського університету. Йдеться про «Гіркі жнива».

У центрі сюжету стрічки, робоча назва якого була «Жнива диявола», — епічна любовна історія молодих людей Юрія (Макс Айронс) і Наталки (Саманта Баркс), що розгортається на фоні політики знищення українців голодом у 1932—1933 роках.

 У кадрах будуть і Сталін, і Каганович. Юрій — козацького роду. Має діда Івана (Теренс Стемп), і батька Ярослава (Барі Пепер). Юнацькі плани одружитися з Наталкою змінює вторгнення більшовиків і переслідування родини і всіх земляків сталінським режимом терору.

 У головних ролях­ знялися Макс Айронс — син відомого актора Джеремі Айронса («Клуб бунтівників» (2014), «Червона Шапочка» (2011), «Біла Королева і Гостя» (2013)) та Саманта Баркс («Знедолені» (2012), «Дракула. Невідома історія» (2014)).

У другорядних ролях знялися актори Національного театру імені Івана Франка Остап Ступка та Олександр Печериця (нещодавно знімався у «Столітті Якова»). До речі, звучатиме у стрічці серед іншої музика у виконанні гурту «ДахаБраха».

 Масштабна картина про український Голодомор створена міжнародною творчою групою. Режисер стрічки — Джордж Менделюк.

 У нього своя історія, пов’язана із роками Голодомору. Подружка мами померла від голоду в школі. Мамі вдалося із Харкова добратися до Львова, а звідти — уже за кордон. Джордж Менделюк та Річард Бачинський-Гувер є авторами сценарію. Оператор — британець Дуглас Мілсом.

 Продюсер стрічки — канадський бізнесмен українського походження Ян-Ігор Ігнатович. Фільм для нього має особливе значення, бо його родина відчула на собі лещата радянського державного терору і була змушена полишити свою батьківщину.

 Тож коли Річард Бачинський звернувся до нього з ідеєю і сценарієм фільму, він одразу підтримав цей проект фінансово, розуміючи його значення для поширення правди про Голодомор у західному світі, для нагадування людству про цей страшний злочин. Кошторис фільму — 21 млн. доларів.

 «І тут, у столиці України, я з гордістю повідомляю про скорий вихід нашого фільму «Гіркі жнива».

 Уже в лютому 2017 року перша англомовна стрічка про Голодомор, створена у стилі західних фільмів, демон­струватиметься на великих екранах в Америці, Канаді, Англії, Австралії, Німеччині, Іспанії, багатьох інших країнах, у тому числі в Україні», — сказав Ян-Ігор Ігнатович на презентації фільму в Києві, що відбулася у переддень вшанування жертв Голодомору.

 Досі не існувало англомовного художнього фільму про Голодомор, і пересічні люди в англомовному світі майже нічого не знають про цю трагедію українського народу.

 «Тепер такий фільм маємо. «Гіркі жнива» дозволять західному глядачеві відчути український дух, українську силу та мужність, дізнатися про людські страждання та нездоланність України», — переконаний Ян-Ігор Ігнатович.

 «Я народився в Україні. На землі, що могла стати раєм, — так починається трейлер фільму «Гіркі жнива». Його назва має і в англійському, і в українському прочитанні конкретне й узагальнююче значення: бо жнива — це не лише збір урожаю, а й результат.

 


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...