КОЗАЦЬКІ ПІСНІ УВІЙШЛИ ДО КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО

Українські козацькі пісні дніпропетровських ансамблів "Криниця", "Богуславочка" і "Первоцвіт" увійшли у список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО

Про це йдеться на сайті ЮНЕСКО.

Більшості учасників ансамблів - 70-80 років і вони займалися цим протягом усього життя.

В ансамблях працюють навколо двох головних виконавців: перший, хто знає тексти усіх пісень починає співати, потім починає другий (в верхньому голосі), а потім решта групи (із середніми і нижніми голосами). Якщо чоловіків співаків немає в ансамблі, то жінки імітують чоловічі голоси.

Співаки збираються регулярно і часто їм не потрібна аудиторія. Традиція козацьких пісень передається у сім'ях з покоління в покоління, але її безперервність тепер під питанням через старіння населення.

    Раніше повідомлялося, що Міністерство культури розробляє досьє для внесення до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО українських козацьких пісень.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.