ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ТЕАТР ПОВІЗ ВИСТАВУ НА СХІД

З 2 по 5 грудня 2016 р. актори, оркестр Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка за підтримки Тернопільської обласної ради та Тернопільської обласної державної адміністрації поїхали на схід у м. Лисичанськ з музичною комедією «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка (режисер-постановник – народний артист України Олег Мосійчук). Актори театру поїхали, аби привітати наших вояків напередодні Дня Збройних сил України та своїм мистецтвом підтримати, подарувати частинку радості, злагоди, віри, миру і любові, бо бійці – наша опора, сила і міць. Ми вклоняємося перед їхньою мужністю, витримкою і військовим професіоналізмом. Дякуємо, що вони є!
Хочемо подякувати агрохолдингу «Мрія», будівельній компанії «Креаторбуд», «Микулинецькому хлібозаводу», мистецькому об’єднанню «Коза», директору Тернопільського ринку Ю. Ворку, директору ринок «Оріон» Г. Паньчук за допомогу у здійсненні поїздки та подарунки для бійців.
Бажаємо акторам: «Щасливої дороги! Гарного виступу, нових знайомств, втілення добрих намірів і з Божою допомогою щасливого повернення додому».


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.