ПОДЖАЗУЄМО НА СЛАВУ!

 ХІ міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bez» уже розпочався і триватиме до  4 грудня. Цьогоріч у наше місто завітають відомі музиканти із Японії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Польщі, Молдови, Куби та Америки.

Традиційно перед початком новорічних святкувань у Тернополі проводять міжнародний фестиваль «Jazz Bez». Цього року дійство відбудеться уже водинадцяте.

    – «Jazz Bez» уже стає такою елітною ознакою наших зимових передноворічних вечорів, має свого глядача і відбувається у Тернополі уже традиційно, – каже начальник міського управління культури і мистецтв Олександр Смик.

Загалом цей фестиваль заснували 16 років тому представники Львівського  мистецького об’єднання «Дзиґа». Того року дійство провели у двох містах – Перемишлі і Львові. Згодом фестиваль почали проводити і в інших містах.

    – В Тернополі ми маємо можливість показати програму з трьох днів – 2,3 і 4 грудня. Кожного дня ми стараємося дати якусь цікавинку. І коли мене запитують, у який день краще прийти, я кажу, що в усі три, – розповідає директор фестивалю «Jazz Bez» Олег Макогін.

Так, серед «родзинок» фестивалю – виступ жіночого колективу «Sisters in Jazz», 5 учасниць якого родом із 5 країн: Польщі, Норвегії, Німеччини, Америки та Японії.

    – На фестивалі буде присутня ще одна цікава фігура – Тарас Баковський. В нас він ще не засвічувався, але ми дуже добре знаємо його тата – Олега Баковського. Він грав на трубі. І на щастя син – не менш талановитий музикант ніж тато, і дуже цікаво буде його почути, – пояснює ведучий фестивалю «Jazz Bez» Сергій Лазо.

Також під час фестивалю запланували виступи  інших легендарних джазових колективів: Carlos López – Letters From København, Skicki-Skiuk, Budniak Bakovsky Intermedium Quintet та David Friesen & Andrew Arnautov Project.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...