ПОДЖАЗУЄМО НА СЛАВУ!

 ХІ міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bez» уже розпочався і триватиме до  4 грудня. Цьогоріч у наше місто завітають відомі музиканти із Японії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Польщі, Молдови, Куби та Америки.

Традиційно перед початком новорічних святкувань у Тернополі проводять міжнародний фестиваль «Jazz Bez». Цього року дійство відбудеться уже водинадцяте.

    – «Jazz Bez» уже стає такою елітною ознакою наших зимових передноворічних вечорів, має свого глядача і відбувається у Тернополі уже традиційно, – каже начальник міського управління культури і мистецтв Олександр Смик.

Загалом цей фестиваль заснували 16 років тому представники Львівського  мистецького об’єднання «Дзиґа». Того року дійство провели у двох містах – Перемишлі і Львові. Згодом фестиваль почали проводити і в інших містах.

    – В Тернополі ми маємо можливість показати програму з трьох днів – 2,3 і 4 грудня. Кожного дня ми стараємося дати якусь цікавинку. І коли мене запитують, у який день краще прийти, я кажу, що в усі три, – розповідає директор фестивалю «Jazz Bez» Олег Макогін.

Так, серед «родзинок» фестивалю – виступ жіночого колективу «Sisters in Jazz», 5 учасниць якого родом із 5 країн: Польщі, Норвегії, Німеччини, Америки та Японії.

    – На фестивалі буде присутня ще одна цікава фігура – Тарас Баковський. В нас він ще не засвічувався, але ми дуже добре знаємо його тата – Олега Баковського. Він грав на трубі. І на щастя син – не менш талановитий музикант ніж тато, і дуже цікаво буде його почути, – пояснює ведучий фестивалю «Jazz Bez» Сергій Лазо.

Також під час фестивалю запланували виступи  інших легендарних джазових колективів: Carlos López – Letters From København, Skicki-Skiuk, Budniak Bakovsky Intermedium Quintet та David Friesen & Andrew Arnautov Project.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.