«ПОЛІТ…» ПРЕМ’ЄРИ З ТЕРНОПІЛЬСЬКИМИ КРИЛАМИ

 «Вистава, яка  дивує і провокує, вражає і очищує, викликає усмішку і сльози, і найголовніше — змушуює думати», — такі відгуки доводилося чути про дебютний «Політ…» тернополян над дрогобицьким театром. Тобто, прем’єру на сцені Дрогобицького театру вистави «Перерваний політ» за п'єсою тернопільських авторів — «аса» драматургії, письменника, краєзнавця та перекладача Богдана Мельничука та поетеси і журналістки Лілії Костишин.

Вистава — свого роду сучасна інтерпретація історії Ромео та Джульєтти. Проте нафталіном тут навіть не пахне! Не лише через те, що музичне оформлення – твори Pink Floyd, а художнє – репродукції Сальвадора Далі, а й через вдалий сценарій, створений нашими земляками. «Коли не тільки всі слова уже були чиїмись, а й дійові особи (тільки з іншими іменами), й упродовж століть, то треба було добре ворушити мізками, аби текст не тхнув нафталіном», — зізнається Ліля Костишин.  На запитання, як дебютувалося їй в драматургії, маючи за напарника самого (!) Богдана Мельничука, вона зізнається: «Працювалося цікаво, часом цілодобово, бо Мельничук живе тим, що пише. Я й погодилася на цю авантюру тільки через те, що мені стало цікаво, аби ще якийсь новий досвід перейняти від Богдана Івановича. Чернетку з його правками колись віддам до музею. По ній можна вчити студентів-літераторів писати драми. Скажу так: якби Богдан Іванович запропонував мені написати з ним ще якусь п’єсу, я би вже не кремпувалася і не махала руками, а негайно погодилася б. Задля самого творчого процесу…

 Чому вистава за нашою п’єсою побачила світ саме у Дрогобичі? У Богдана Івановича давні творчі зв’язки з цим театром. Ще в 1991-му він ставив його «Мазепу» за Богданом Лепким. Богдан Мельничук переконаний (а він у темі), що це один із найкращих театрів в Україні з професійно потужною трупою і геніальним молодим режисером, котрий любить братися за першопрочитання. До того ж театр активно гастролює, тож «Перерваний політ» побачать не тільки дрогобицькі глядачі. Можливо, й не тільки українські. Адже тема універсальна, без кордонів. А тернопільським глядачам випаде нагода побачити цю виставу влітку наступного року, коли дрогобицькі театрали привезуть «Перерваний політ» до Тернополя.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.