«ПОЛІТ…» ПРЕМ’ЄРИ З ТЕРНОПІЛЬСЬКИМИ КРИЛАМИ

 «Вистава, яка  дивує і провокує, вражає і очищує, викликає усмішку і сльози, і найголовніше — змушуює думати», — такі відгуки доводилося чути про дебютний «Політ…» тернополян над дрогобицьким театром. Тобто, прем’єру на сцені Дрогобицького театру вистави «Перерваний політ» за п'єсою тернопільських авторів — «аса» драматургії, письменника, краєзнавця та перекладача Богдана Мельничука та поетеси і журналістки Лілії Костишин.

Вистава — свого роду сучасна інтерпретація історії Ромео та Джульєтти. Проте нафталіном тут навіть не пахне! Не лише через те, що музичне оформлення – твори Pink Floyd, а художнє – репродукції Сальвадора Далі, а й через вдалий сценарій, створений нашими земляками. «Коли не тільки всі слова уже були чиїмись, а й дійові особи (тільки з іншими іменами), й упродовж століть, то треба було добре ворушити мізками, аби текст не тхнув нафталіном», — зізнається Ліля Костишин.  На запитання, як дебютувалося їй в драматургії, маючи за напарника самого (!) Богдана Мельничука, вона зізнається: «Працювалося цікаво, часом цілодобово, бо Мельничук живе тим, що пише. Я й погодилася на цю авантюру тільки через те, що мені стало цікаво, аби ще якийсь новий досвід перейняти від Богдана Івановича. Чернетку з його правками колись віддам до музею. По ній можна вчити студентів-літераторів писати драми. Скажу так: якби Богдан Іванович запропонував мені написати з ним ще якусь п’єсу, я би вже не кремпувалася і не махала руками, а негайно погодилася б. Задля самого творчого процесу…

 Чому вистава за нашою п’єсою побачила світ саме у Дрогобичі? У Богдана Івановича давні творчі зв’язки з цим театром. Ще в 1991-му він ставив його «Мазепу» за Богданом Лепким. Богдан Мельничук переконаний (а він у темі), що це один із найкращих театрів в Україні з професійно потужною трупою і геніальним молодим режисером, котрий любить братися за першопрочитання. До того ж театр активно гастролює, тож «Перерваний політ» побачать не тільки дрогобицькі глядачі. Можливо, й не тільки українські. Адже тема універсальна, без кордонів. А тернопільським глядачам випаде нагода побачити цю виставу влітку наступного року, коли дрогобицькі театрали привезуть «Перерваний політ» до Тернополя.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…