«ПОЛІТ…» ПРЕМ’ЄРИ З ТЕРНОПІЛЬСЬКИМИ КРИЛАМИ

 «Вистава, яка  дивує і провокує, вражає і очищує, викликає усмішку і сльози, і найголовніше — змушуює думати», — такі відгуки доводилося чути про дебютний «Політ…» тернополян над дрогобицьким театром. Тобто, прем’єру на сцені Дрогобицького театру вистави «Перерваний політ» за п'єсою тернопільських авторів — «аса» драматургії, письменника, краєзнавця та перекладача Богдана Мельничука та поетеси і журналістки Лілії Костишин.

Вистава — свого роду сучасна інтерпретація історії Ромео та Джульєтти. Проте нафталіном тут навіть не пахне! Не лише через те, що музичне оформлення – твори Pink Floyd, а художнє – репродукції Сальвадора Далі, а й через вдалий сценарій, створений нашими земляками. «Коли не тільки всі слова уже були чиїмись, а й дійові особи (тільки з іншими іменами), й упродовж століть, то треба було добре ворушити мізками, аби текст не тхнув нафталіном», — зізнається Ліля Костишин.  На запитання, як дебютувалося їй в драматургії, маючи за напарника самого (!) Богдана Мельничука, вона зізнається: «Працювалося цікаво, часом цілодобово, бо Мельничук живе тим, що пише. Я й погодилася на цю авантюру тільки через те, що мені стало цікаво, аби ще якийсь новий досвід перейняти від Богдана Івановича. Чернетку з його правками колись віддам до музею. По ній можна вчити студентів-літераторів писати драми. Скажу так: якби Богдан Іванович запропонував мені написати з ним ще якусь п’єсу, я би вже не кремпувалася і не махала руками, а негайно погодилася б. Задля самого творчого процесу…

 Чому вистава за нашою п’єсою побачила світ саме у Дрогобичі? У Богдана Івановича давні творчі зв’язки з цим театром. Ще в 1991-му він ставив його «Мазепу» за Богданом Лепким. Богдан Мельничук переконаний (а він у темі), що це один із найкращих театрів в Україні з професійно потужною трупою і геніальним молодим режисером, котрий любить братися за першопрочитання. До того ж театр активно гастролює, тож «Перерваний політ» побачать не тільки дрогобицькі глядачі. Можливо, й не тільки українські. Адже тема універсальна, без кордонів. А тернопільським глядачам випаде нагода побачити цю виставу влітку наступного року, коли дрогобицькі театрали привезуть «Перерваний політ» до Тернополя.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.