АНДРІЙ КУРКОВ: “АБИ УКРАЇНЦІ ОБРАЛИ СВІЙ ШЛЯХ, ЇМ НЕОБХІДНО ЗНАТИ СВОЮ ІСТОРІЮ»

Його книги перекладені 36 мовами, за його сценаріями знято більше 20 фільмів, його «Пікнік на льоду» було продано в Україні накладом 150 тисяч примірників — більше, ніж будь-яку іншу книжку будь-якого іншого сучасного українського письменника, він —   один із найпопулярніших у Європі українських письменників, книги якого неодноразово потрапляли до списку європейських бестеллерів, член англійського ПЕН-клубу – найпрестижнішого письменницького клубу у світі… Список його письменницьких регалій, творчих та видавничих успіхів і біографічних подробиць можна ще продовжувати і продовжувати, проте всі уже й так, безперечно, зрозуміли, що мова йде про Андрія Куркова, — письменника, журналіста та кіносценариста. Він завітав до нашого міста у четвер, 24 листопада у рамках презентації журналу "Пам'ятки України", черговий випуск якого присвячений Тернопіллю. До слова, пан Андрій ще й голова видавничої ради Національного газетно-журнального видавництва. Він зазначає, що завдяки номеру, присвяченому Тернопільщині, вперше за останній час  «Пам’ятки України» було видано тиражем 3000 примірників (зазвичай журнал виходить раз в місяць тиражем 1000 примірників). Колектив періодичного видання вже давно співпрацює з науковцями нашої області. Ще в далекому 1990 році дирекцією «Пам’яток України» була організована експедиція «Забуті могили», у якій тернопільські науковці взяли активну участь. Із цієї експедиції «виросло» наукове товариство «Обереги», яке функціонує і до сьогодні. Відвідували представники редакції і фестиваль на Лисоні, що відбувся цього літа.

«Для того, аби українці обрали свій шлях, їм необхідно знати свою історію, — переконаний Андрій Курков. — Україна нині має два фронти: східний фронт, де постійно лунає стрільба та чути вибухи, і  «західний» фронт, де ми постійно боремося за те, аби нас визнали європейською державою.  Те, що ваше місто далеко від лінії фронту і ви не чуєте розривів снарядів, то це не означає, що війна закінчилась...»


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.