АНДРІЙ КУРКОВ: “АБИ УКРАЇНЦІ ОБРАЛИ СВІЙ ШЛЯХ, ЇМ НЕОБХІДНО ЗНАТИ СВОЮ ІСТОРІЮ»

Його книги перекладені 36 мовами, за його сценаріями знято більше 20 фільмів, його «Пікнік на льоду» було продано в Україні накладом 150 тисяч примірників — більше, ніж будь-яку іншу книжку будь-якого іншого сучасного українського письменника, він —   один із найпопулярніших у Європі українських письменників, книги якого неодноразово потрапляли до списку європейських бестеллерів, член англійського ПЕН-клубу – найпрестижнішого письменницького клубу у світі… Список його письменницьких регалій, творчих та видавничих успіхів і біографічних подробиць можна ще продовжувати і продовжувати, проте всі уже й так, безперечно, зрозуміли, що мова йде про Андрія Куркова, — письменника, журналіста та кіносценариста. Він завітав до нашого міста у четвер, 24 листопада у рамках презентації журналу "Пам'ятки України", черговий випуск якого присвячений Тернопіллю. До слова, пан Андрій ще й голова видавничої ради Національного газетно-журнального видавництва. Він зазначає, що завдяки номеру, присвяченому Тернопільщині, вперше за останній час  «Пам’ятки України» було видано тиражем 3000 примірників (зазвичай журнал виходить раз в місяць тиражем 1000 примірників). Колектив періодичного видання вже давно співпрацює з науковцями нашої області. Ще в далекому 1990 році дирекцією «Пам’яток України» була організована експедиція «Забуті могили», у якій тернопільські науковці взяли активну участь. Із цієї експедиції «виросло» наукове товариство «Обереги», яке функціонує і до сьогодні. Відвідували представники редакції і фестиваль на Лисоні, що відбувся цього літа.

«Для того, аби українці обрали свій шлях, їм необхідно знати свою історію, — переконаний Андрій Курков. — Україна нині має два фронти: східний фронт, де постійно лунає стрільба та чути вибухи, і  «західний» фронт, де ми постійно боремося за те, аби нас визнали європейською державою.  Те, що ваше місто далеко від лінії фронту і ви не чуєте розривів снарядів, то це не означає, що війна закінчилась...»


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…