АНДРІЙ КУРКОВ: “АБИ УКРАЇНЦІ ОБРАЛИ СВІЙ ШЛЯХ, ЇМ НЕОБХІДНО ЗНАТИ СВОЮ ІСТОРІЮ»

Його книги перекладені 36 мовами, за його сценаріями знято більше 20 фільмів, його «Пікнік на льоду» було продано в Україні накладом 150 тисяч примірників — більше, ніж будь-яку іншу книжку будь-якого іншого сучасного українського письменника, він —   один із найпопулярніших у Європі українських письменників, книги якого неодноразово потрапляли до списку європейських бестеллерів, член англійського ПЕН-клубу – найпрестижнішого письменницького клубу у світі… Список його письменницьких регалій, творчих та видавничих успіхів і біографічних подробиць можна ще продовжувати і продовжувати, проте всі уже й так, безперечно, зрозуміли, що мова йде про Андрія Куркова, — письменника, журналіста та кіносценариста. Він завітав до нашого міста у четвер, 24 листопада у рамках презентації журналу "Пам'ятки України", черговий випуск якого присвячений Тернопіллю. До слова, пан Андрій ще й голова видавничої ради Національного газетно-журнального видавництва. Він зазначає, що завдяки номеру, присвяченому Тернопільщині, вперше за останній час  «Пам’ятки України» було видано тиражем 3000 примірників (зазвичай журнал виходить раз в місяць тиражем 1000 примірників). Колектив періодичного видання вже давно співпрацює з науковцями нашої області. Ще в далекому 1990 році дирекцією «Пам’яток України» була організована експедиція «Забуті могили», у якій тернопільські науковці взяли активну участь. Із цієї експедиції «виросло» наукове товариство «Обереги», яке функціонує і до сьогодні. Відвідували представники редакції і фестиваль на Лисоні, що відбувся цього літа.

«Для того, аби українці обрали свій шлях, їм необхідно знати свою історію, — переконаний Андрій Курков. — Україна нині має два фронти: східний фронт, де постійно лунає стрільба та чути вибухи, і  «західний» фронт, де ми постійно боремося за те, аби нас визнали європейською державою.  Те, що ваше місто далеко від лінії фронту і ви не чуєте розривів снарядів, то це не означає, що війна закінчилась...»


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.