ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №93

Є історія про одного старого єврея, який ось уже багато-багато років щодня двічі на день ходив молитися до Стіни Плачу. Якось журналісти вирішили детальніше розпитати його про це.

 - Скажіть, скільки років ви вже ходите сюди, до Стіни Плачу, молитися?

- Та вже років 70, не менше.

 - 70 років! Це приголомшливо! А скажіть, що ви просите у бога?

 - Я прошу миру між християнами, євреями і мусульманами. Щоб не було воєн і ненависті між людьми. Молюся, щоб діти наші в безпеці виросли в людей, коті люблять одне одного і відповідають за свої вчинки. Я прошу у Бога, щоб політики завжди говорили правду і ставили інтереси народу вище власних.

- І які у вас відчуття після 70 років прохань?

- Відчуття, що я говорю зі стіною...

Мудрі китайці кажуть, що якщо достатньо довго просидіти на березі річки, то рано чи пізно повз тебе пропливе труп твого ворога. Якщо судити з наявного стану речей в Україні, ми - чи не найбільші адепти китайської мудрості. Проте у приказки є несподіване продовження: а якщо посидіти ще трошки - то пропливеш ти сам.

Реалії такі, що рішучих і радикальних змін в країні, які б свідчили про широке усвідомлення набутого за останні три роки досвіду, не видно. Чи то узагальнювати набутий досвід нікому, чи висновки, які робляться, недолугі. Чи і досвід є, і висновки з нього є, а от волі й бажання їх реалізовувати немає. Але я не про те, «хто винен», а про те, «що робити»… То що робити? Лупаймо сю скалу! Бо під лежачий камінь труп ворога не пропливе.


Повернутися
29.11.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.