ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №93

Є історія про одного старого єврея, який ось уже багато-багато років щодня двічі на день ходив молитися до Стіни Плачу. Якось журналісти вирішили детальніше розпитати його про це.

 - Скажіть, скільки років ви вже ходите сюди, до Стіни Плачу, молитися?

- Та вже років 70, не менше.

 - 70 років! Це приголомшливо! А скажіть, що ви просите у бога?

 - Я прошу миру між християнами, євреями і мусульманами. Щоб не було воєн і ненависті між людьми. Молюся, щоб діти наші в безпеці виросли в людей, коті люблять одне одного і відповідають за свої вчинки. Я прошу у Бога, щоб політики завжди говорили правду і ставили інтереси народу вище власних.

- І які у вас відчуття після 70 років прохань?

- Відчуття, що я говорю зі стіною...

Мудрі китайці кажуть, що якщо достатньо довго просидіти на березі річки, то рано чи пізно повз тебе пропливе труп твого ворога. Якщо судити з наявного стану речей в Україні, ми - чи не найбільші адепти китайської мудрості. Проте у приказки є несподіване продовження: а якщо посидіти ще трошки - то пропливеш ти сам.

Реалії такі, що рішучих і радикальних змін в країні, які б свідчили про широке усвідомлення набутого за останні три роки досвіду, не видно. Чи то узагальнювати набутий досвід нікому, чи висновки, які робляться, недолугі. Чи і досвід є, і висновки з нього є, а от волі й бажання їх реалізовувати немає. Але я не про те, «хто винен», а про те, «що робити»… То що робити? Лупаймо сю скалу! Бо під лежачий камінь труп ворога не пропливе.


Повернутися
29.11.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…