ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №93

Є історія про одного старого єврея, який ось уже багато-багато років щодня двічі на день ходив молитися до Стіни Плачу. Якось журналісти вирішили детальніше розпитати його про це.

 - Скажіть, скільки років ви вже ходите сюди, до Стіни Плачу, молитися?

- Та вже років 70, не менше.

 - 70 років! Це приголомшливо! А скажіть, що ви просите у бога?

 - Я прошу миру між християнами, євреями і мусульманами. Щоб не було воєн і ненависті між людьми. Молюся, щоб діти наші в безпеці виросли в людей, коті люблять одне одного і відповідають за свої вчинки. Я прошу у Бога, щоб політики завжди говорили правду і ставили інтереси народу вище власних.

- І які у вас відчуття після 70 років прохань?

- Відчуття, що я говорю зі стіною...

Мудрі китайці кажуть, що якщо достатньо довго просидіти на березі річки, то рано чи пізно повз тебе пропливе труп твого ворога. Якщо судити з наявного стану речей в Україні, ми - чи не найбільші адепти китайської мудрості. Проте у приказки є несподіване продовження: а якщо посидіти ще трошки - то пропливеш ти сам.

Реалії такі, що рішучих і радикальних змін в країні, які б свідчили про широке усвідомлення набутого за останні три роки досвіду, не видно. Чи то узагальнювати набутий досвід нікому, чи висновки, які робляться, недолугі. Чи і досвід є, і висновки з нього є, а от волі й бажання їх реалізовувати немає. Але я не про те, «хто винен», а про те, «що робити»… То що робити? Лупаймо сю скалу! Бо під лежачий камінь труп ворога не пропливе.


Повернутися
29.11.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.