ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №93
Є історія про одного старого єврея, який ось уже багато-багато років щодня двічі на день ходив молитися до Стіни Плачу. Якось журналісти вирішили детальніше розпитати його про це.
- Скажіть, скільки років ви вже ходите сюди, до Стіни Плачу, молитися?
- Та вже років 70, не менше.
- 70 років! Це приголомшливо! А скажіть, що ви просите у бога?
- Я прошу миру між християнами, євреями і мусульманами. Щоб не було воєн і ненависті між людьми. Молюся, щоб діти наші в безпеці виросли в людей, коті люблять одне одного і відповідають за свої вчинки. Я прошу у Бога, щоб політики завжди говорили правду і ставили інтереси народу вище власних.
- І які у вас відчуття після 70 років прохань?
- Відчуття, що я говорю зі стіною...
Мудрі китайці кажуть, що якщо достатньо довго просидіти на березі річки, то рано чи пізно повз тебе пропливе труп твого ворога. Якщо судити з наявного стану речей в Україні, ми - чи не найбільші адепти китайської мудрості. Проте у приказки є несподіване продовження: а якщо посидіти ще трошки - то пропливеш ти сам.
Реалії такі, що рішучих і радикальних змін в країні, які б свідчили про широке усвідомлення набутого за останні три роки досвіду, не видно. Чи то узагальнювати набутий досвід нікому, чи висновки, які робляться, недолугі. Чи і досвід є, і висновки з нього є, а от волі й бажання їх реалізовувати немає. Але я не про те, «хто винен», а про те, «що робити»… То що робити? Лупаймо сю скалу! Бо під лежачий камінь труп ворога не пропливе.
← Повернутися
