АНЕКДОТИ №93

Хлопець із дівчиною заходять в купе поїзда. Поїзд рушив, і виявилося, що інших пасажирів в купе вже не буде. Дівчина своєму хлопцеві кокетливо говорить:
- А давай скористаємося з нагоди і займемося коханням у купе!
- Ні, я дуже хочу, щоб ти вийшла за мене заміж незайманою.
Дівчина думає:
“І треба було таке бовкнути. Він тепер про мене подумає, що я повія якась”.
Хлопець думає:
“Якого біса саме сьогодні я одягнув діряві труси?!”

***

Іноді думаєш, ось воно щастя!
А ні, знову досвід.

***

Із заяви:
“Як мене все…”
Закреслено.
“Та пішли б ви всі в…”
Закреслено.
“Прошу надати мені чергову відпустку”.

***

На пляжі дві дівчини дивляться на одного хлопця.
Одна:
- Як тобі цей хлопчик?
Інша:
- Судячи з подряпин на спині – це ДУЖЕ хороший хлопчик…

***

- Мої сильні сторони – наполегливість, що межує з агресивністю, вміння контролювати ситуацію…
- Стривайте, я ж ще не питав вас про це.
- Заткніться і слухайте далі.

***

На уроці хлопець правильно відповідав на всі
запитання вчителя.
Його однокласниця:
- Він сраний ботанік!
Вчитель:
- Не говори так, можливо, років через 5 він буде
твоїм роботодавцем
Хлопець:
- Ні не буду. я не планую бути сутенером.

***

У дитячому саду.
- Який милий малюк! Хлопчику, як тебе звуть? Петрик? Петрику. Які пухкі щічки! Скільки тобі років? Петрику, а кого ти більше любиш – татуся або маму? А з дівчаток кого ти більше любиш – Катрусю або Марусю?
- Тітонька, не дихайте, будь ласка, мені в обличчя перегаром. Мені 5 років. Я однаково люблю тата і маму. Ще я люблю іграшки і цукерки. Дівчаток я любитиму, коли виросту. Хоча останнє, після знайомства з Вами, вже не факт.

***

У всіх свої проблеми: у жінок при повній шафі – нічого надіти. У чоловіків при повному холодильнику – нічого пожерти!

***

- Галю, якщо ти не будеш їсти кашу, я позву сірого вовка.
- Мамо, ти думаєш, що сірий вовк буде їсти твою кашу.

***

Прийшов додому о 4 ранку. Відкрив двері тато, і відразу питання:
- Чого прийшов?
Я розгубився і відповів:
- Поснідати.

***

Слава Богу, що контакт з’явився в 2006, а не в 2000 році. У мене хоча б було дитинство.

***

Моя дівчина сказала:
- “Мені б хотілося, щоб ти був більше схожий на мого колишнього”.
- “Добре”, – сказав я, і кинув її.

***

На суді.
- Розкажіть суду, чому ви не стали рятувати свою дружину?
- А я не знав, що вона тоне. Кричала як завжди.

***

Поліцейська хвиля: “Двісті вісімдесят п’ятий, чи хто там у нас поруч із університетом, заберіть двох голих дівчат з плакатами біля входу”. Через декілька секунд: “Я сказав двісті вісімдесят п’ятий! Інші 20 машин – повернутися в райони планового патрулювання!”

***

Гламурна дівчина приїхала в село до бабусі:
- Куди у вас тут вночі сходити можна?
- У відро.

***

Мама розмовляє з донькою:
- Яка ж ти все-таки врєдна…
- Всі претензії до виробників!

***

- Ти куди серед ночі?
- Піду перевірю, чи не горить де в будинку світло.
- І мені прихопиш шматочок…


Повернутися
29.11.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.