ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №92

В Україні є певний відсоток пасіонаріїв — тих, що гинуть на майдані та йдуть добровольцями на війну, але їй катастрофічно бракує  чималого такого прошарку добропорядних міщан. Таких собі бюргерів, міщан зі стажем, вихованих у певних традиціях.

 Вони не підуть помирати за ідею, але навчать своїх дітей і дітей своїх дітей повазі до праці, до майна і до чужого простору, повазі до оточуючих.

Місто, в якому живем (село, хутір чи мегаполіс) можна порівняти з квартирою. Ми її не будували, а в ній народились. Ми можемо просто сидіти на стільці або дивані і спостерігати, що і як відбувається. Але й можемо прибрати чи навіть переклеїти шпалери.

Раніше це була державна квартира, але нарешті ми її приватизували. Хоча в свідомості ще не переналаштувались – коли потрібно переночувати, поїсти чи помитись – вона неодмінно моя! А от коли зробити ремонт – то наче ще державна. Буває, що мешканці «квартири» сприймають її як тимчасове місце і при першій нагоді перебираються до інших міст і країн. А буває, коли всі мешканці , - незалежно від віку, статі і соціального статусу гуртуються, аби зробити щось для свого спільного дому. У Швейкові Монастириського району, що став для мене рідним, днями освятили новозбудовану каплицю. Здавалося б — що тут такого, маленька капличка у маленькому селі... Але й маленька капличка може бути великим храмом в очах Божих. І швейківчанами насправді пророблена велика робота. Адже на капличку, збудовану всього за рік, збиралися усією швейківською громадою — хтось вкладав гроші, хтось-працю, хтось готував їсти майстрам, а хтось просто щодня приходив допомогти прибрати. «Скраю» не виявилася нічия хата.  Виявляється, так просто берегти «собори наших душ» і ще простіше їх будувати, — коли усі разом, коли гуртом… 

Любімо своє місто справами!


Повернутися
26.11.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…