ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №92

В Україні є певний відсоток пасіонаріїв — тих, що гинуть на майдані та йдуть добровольцями на війну, але їй катастрофічно бракує  чималого такого прошарку добропорядних міщан. Таких собі бюргерів, міщан зі стажем, вихованих у певних традиціях.

 Вони не підуть помирати за ідею, але навчать своїх дітей і дітей своїх дітей повазі до праці, до майна і до чужого простору, повазі до оточуючих.

Місто, в якому живем (село, хутір чи мегаполіс) можна порівняти з квартирою. Ми її не будували, а в ній народились. Ми можемо просто сидіти на стільці або дивані і спостерігати, що і як відбувається. Але й можемо прибрати чи навіть переклеїти шпалери.

Раніше це була державна квартира, але нарешті ми її приватизували. Хоча в свідомості ще не переналаштувались – коли потрібно переночувати, поїсти чи помитись – вона неодмінно моя! А от коли зробити ремонт – то наче ще державна. Буває, що мешканці «квартири» сприймають її як тимчасове місце і при першій нагоді перебираються до інших міст і країн. А буває, коли всі мешканці , - незалежно від віку, статі і соціального статусу гуртуються, аби зробити щось для свого спільного дому. У Швейкові Монастириського району, що став для мене рідним, днями освятили новозбудовану каплицю. Здавалося б — що тут такого, маленька капличка у маленькому селі... Але й маленька капличка може бути великим храмом в очах Божих. І швейківчанами насправді пророблена велика робота. Адже на капличку, збудовану всього за рік, збиралися усією швейківською громадою — хтось вкладав гроші, хтось-працю, хтось готував їсти майстрам, а хтось просто щодня приходив допомогти прибрати. «Скраю» не виявилася нічия хата.  Виявляється, так просто берегти «собори наших душ» і ще простіше їх будувати, — коли усі разом, коли гуртом… 

Любімо своє місто справами!


Повернутися
26.11.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.