АНЕКДОТИ №92

Заздрість — це таке особливе почуття справедливості. Буває двох видів: корислива і безкорислива. Корислива — хочу, щоб і в мене це було, безкорислива — хочу, щоб і в нього цього не було!

* *

Класний керівник на батьківських зборах:

— Ми вирішили в класі зробити ремонт. Спонсорами були батьки Олі, Сергія, Жені та Васі. Переможцем мав стати найбагатший. Ним став батько Васі!

Батько Васі, знизуючи плечима:

— Як я? Батько Олі — народний депутат, Сергія — заступник мера, Жені — господар великого підприємства, а я — торговець на базарі.

Класний керівник:

— Судячи з податкових декларацій, найбагатший — це ви!
 

* * *

 Трейдера викликали в податкову інспекцію.

— У декларації про доходи за минулий рік ви вказали, що заробили 10 тисяч, а, за нашими даними, витратили мінімум мільйон. Що це означає?

— Це означає, що я не можу ніяк звести кінці з кінцями!

**

— Кажуть, що ходити босоніж дуже корисно для здоров’я.
— Ти маєш рацію, друже. Коли я вранці прокидаюся у взутті, у мене завжди болить голова.

**

Запис у щоденнику: «Ваш син єдиний, хто взяв у похід горілку! Дякую вам за сина!»

**

На одному сходовому майданчику жили два сусіди-однофамільцi, обидва Цукерман. В один день один iз них помер, а інший виїхав до Ізраїлю. Телеграму того, що виїхав до Ізраїлю, помилково принесли вдові iншого Цукермана. Вона читає її і непритомніє: «Прибув на місце. Пекло страшне».

 * * *

 — Люба, лягай сьогодні без мене, у нас на роботі корпоративчик. Не знаю, надовго затримаюся чи ні.

— Любий, скажи краще, на скільки я можу твердо розраховувати.


Повернутися
26.11.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.