АНЕКДОТИ №92

Заздрість — це таке особливе почуття справедливості. Буває двох видів: корислива і безкорислива. Корислива — хочу, щоб і в мене це було, безкорислива — хочу, щоб і в нього цього не було!

* *

Класний керівник на батьківських зборах:

— Ми вирішили в класі зробити ремонт. Спонсорами були батьки Олі, Сергія, Жені та Васі. Переможцем мав стати найбагатший. Ним став батько Васі!

Батько Васі, знизуючи плечима:

— Як я? Батько Олі — народний депутат, Сергія — заступник мера, Жені — господар великого підприємства, а я — торговець на базарі.

Класний керівник:

— Судячи з податкових декларацій, найбагатший — це ви!
 

* * *

 Трейдера викликали в податкову інспекцію.

— У декларації про доходи за минулий рік ви вказали, що заробили 10 тисяч, а, за нашими даними, витратили мінімум мільйон. Що це означає?

— Це означає, що я не можу ніяк звести кінці з кінцями!

**

— Кажуть, що ходити босоніж дуже корисно для здоров’я.
— Ти маєш рацію, друже. Коли я вранці прокидаюся у взутті, у мене завжди болить голова.

**

Запис у щоденнику: «Ваш син єдиний, хто взяв у похід горілку! Дякую вам за сина!»

**

На одному сходовому майданчику жили два сусіди-однофамільцi, обидва Цукерман. В один день один iз них помер, а інший виїхав до Ізраїлю. Телеграму того, що виїхав до Ізраїлю, помилково принесли вдові iншого Цукермана. Вона читає її і непритомніє: «Прибув на місце. Пекло страшне».

 * * *

 — Люба, лягай сьогодні без мене, у нас на роботі корпоративчик. Не знаю, надовго затримаюся чи ні.

— Любий, скажи краще, на скільки я можу твердо розраховувати.


Повернутися
26.11.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.