АНЕКДОТИ №92

Заздрість — це таке особливе почуття справедливості. Буває двох видів: корислива і безкорислива. Корислива — хочу, щоб і в мене це було, безкорислива — хочу, щоб і в нього цього не було!

* *

Класний керівник на батьківських зборах:

— Ми вирішили в класі зробити ремонт. Спонсорами були батьки Олі, Сергія, Жені та Васі. Переможцем мав стати найбагатший. Ним став батько Васі!

Батько Васі, знизуючи плечима:

— Як я? Батько Олі — народний депутат, Сергія — заступник мера, Жені — господар великого підприємства, а я — торговець на базарі.

Класний керівник:

— Судячи з податкових декларацій, найбагатший — це ви!
 

* * *

 Трейдера викликали в податкову інспекцію.

— У декларації про доходи за минулий рік ви вказали, що заробили 10 тисяч, а, за нашими даними, витратили мінімум мільйон. Що це означає?

— Це означає, що я не можу ніяк звести кінці з кінцями!

**

— Кажуть, що ходити босоніж дуже корисно для здоров’я.
— Ти маєш рацію, друже. Коли я вранці прокидаюся у взутті, у мене завжди болить голова.

**

Запис у щоденнику: «Ваш син єдиний, хто взяв у похід горілку! Дякую вам за сина!»

**

На одному сходовому майданчику жили два сусіди-однофамільцi, обидва Цукерман. В один день один iз них помер, а інший виїхав до Ізраїлю. Телеграму того, що виїхав до Ізраїлю, помилково принесли вдові iншого Цукермана. Вона читає її і непритомніє: «Прибув на місце. Пекло страшне».

 * * *

 — Люба, лягай сьогодні без мене, у нас на роботі корпоративчик. Не знаю, надовго затримаюся чи ні.

— Любий, скажи краще, на скільки я можу твердо розраховувати.


Повернутися
26.11.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...