З МЕТАЛОБРУХТУ - ЗАЛІЗНОГО КОНЯ

Житель Чортківщини змайстрував трактора за два роки

Мирослав Максимів із села Ридодуби Чортківського району на подвір’я звозить металобрухт. Після того, як пережив інсульт, почав майструвати трактори.

– Спочатку думав купити коня. – запрошує до себе господар. – Але порадився з друзями і вирішив зробити маленький тракторець. Тепер ще й зять хоче, щоб я йому щось подібне зчепив. Якраз працюю над трактором для нього.

На відміну від односельців, Мирослав Максимів металобрухт не продає, а купує.

– Заліза сам не зробиш. – пояснює. – Їздять тут хлопці по селах, збирають металобрухт. З кількома домовився, що як трапляться  їм запчастини від тракторів і машин, то куплю в них або заміняю за свій металобрухт. Так і робив – обмінював і купував.

Але таких готових запчастин, щоб можна було скрутити трактор, все одно нема. Довелося з токарем дещо врізати, підточувати. Зі зварювальником багато що треба було зварити.

 Трактор умілець майстрував два роки.

– Не все йшло легко. – показує тракторець. – Дещо зварив, а тут не підходить – треба розрізати. Потім знову зварював. Дружина часом злостилася, що постійно зварював і розрізав. Але помаленьку зчепив.

Міст – з машини ГАЗ 51. Але мусів врізати, бо був задовгим. Коробка також з машини. Мотор купив у магазині – дизель на солярці. Переобладнав його на свій трактор. Кермо з “Волги”. Передні колеса від “Жигулів”. Задні – з машини ГАЗ 52. Поскручував та й усе. А причеп купив у хлопців, що збирають металобрухт.

За 10 років господар жодного разу серйозно не ремонтував свого трактора. Були лише дріб’язкові  поломки. Трактор – універсальний. У господарці для пана Мирослава незамінний.

– Є до сівалки маркер. – продовжує. – Роблю ним рівці, щоб сіяти. Підгорнути можу. Картоплю виорюю. Маю ще один великий причеп, щоб з поля соломи привезти.

Давно думав, щоб щось подібне зробити. Маю старенький Москвич, але до нього не було причепа. З городу не особливо щось привезеш.

Мирослав Максимів – працював водієм у місцевому колгоспі. За кермом – із 1977 року. Після інсульту – на пенсії.


Повернутися
26.11.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…