Кури в … штанях!

Василь Броновський із Бережан вирощує курей рідкісної породи – «брама». Господар має кілька їх різновидів – світлу, палеву, куріпчасту і темну. Кури «брама» вирізняються  чималими розмірами та незвичним забарвленням, окрім того, на ногах у них – розкішне пір’я, яке жартома називають штанями.

У 1840 році цю породу вивів птахівник Жорж Бернгам, схрестивши сірих кохінхінок з Шанхая з сірими малайськими курми Північної Америки. У Європі кури «брама» стали відомими у 1852 році.

– Курку і півня «брама» я купив на виставці в Тернополі, – розповідає Василь Броновський. – Відтоді звичайних курей вдома не тримаю. «Брама» – м’ясна порода. Так, жива маса курки сягає 3-3,5 кг, півнів – 3,5-5 кг, а іноді й до 7 кг. Несучість курей «брама» – 160-180 яєць у рік. До речі, світла «брама» – менш яєчний тип птиці, ніж «брама» темна. До яйцекладки кури «брама» готові у 8-10-місячному віці.

За словами господаря, ці кури породи «брама» вирізняються спокійним характером, ніколи не кричать, лише зрідка з курника долинає спів півнів. Курки «брама» є гарними квочками.

– Розведення курей «брама» приносить одне задоволення, – стверджує пан Василь. – Якщо в приміщенні тепло і кури ситі, їх зовсім не чути, вони швидко набирають вагу. Від молодих курей і курчат можна отримати прекрасне м’ясо, що за своїми якостями не поступається індичатині. Крім того, кури «брама» стійкі до різних захворювань. Витривалістю в зимовий холодний період не поступаються кохінхіну та іншим іноземним породам. У їжі теж невибагливі, головне – у ранньому віці вчасно провести вітамінізацію і профілактику від хвороб.

 

Повернутися
09.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...