КОНЦЕРТ, ЩО РЯТУЄ ЖИТТЯ

Кажуть, життя — це безцінний дар.  Та виявляється воно має свою ціну. Ціна життя Сергія Камінка - 100 тисяч доларів.  Саме стільки потрібно, аби допомогти відомому тернопільському  радіоведучому , шоумену та громадському діячу Сергію Приходько (Камінко) для того, аби побароти страшну хворобу. Батько двох дітей, яких він виховує сам, бореться із важкою онкологією і потребує невідкладної трансплантації печінки. Це вимагає значних коштів. Сума, яку потрібно витратити на саму операцію та реабілітаційний період, становить близько ста тисяч доларів. Друзі та рідні Сергія звертаються до усіх небайдужих людей з проханням допомогти. Більш докладну інформацію можна дізнатися на сайті http://kaminko.te.ua/.

Як зазначає екс-ведуча інформаційних програм «Радіо Тернопіль» Олена Лайко, колишні радійники – і ті, хто зараз живе у Києві, і ті, хто залишився в Тернополі, друзі та слухачі, які гуртувалися довкола «Радіо Тернопіль», які знають  і пам’ятають ведучого, розгорнули бурхливу діяльність – записують відео- та аудіоролики з проханням про допомогу Сергію Камінку, розробляють веб-сторінку в Інтернеті та банери для розміщення на сайтах, обдзвонюють друзів артистів з пропозицією провести благодійні концерти та інші аналогічні заходи, аби встигнути зібрати гроші на операцію, шукають клініку, у якій би взялися це зробити! Вони усі сповнені рішучості, вони розділили обов’язки і діють…

Як результат — 28 листопада у ТРЦ Подоляни, що у файному місті відбудеться благодійний концерт найяскравіших зірок Тернопільщини на підтримку Сергія Камінка.  Для вас виступлять: Los Kolorados, Андрій Підлужний, гурти «Фіра», «Тріода», «Mr. Freeman», «Gunz Live Band», Команда КВН "Оптом Дешевше", Ірина Новомлинська, Юлія Angel  та багато інших! Приходьте і своєю присутністю ви зробите вагомий внесок у добру спільну справу. Ччекаємо вас у понеділок, 28го листопада о 19 в "Хмільному щасті!" Сергію без нашої допомоги ніяк!  


Повернутися
26.11.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...