Звернення Андрія Закревського в №1

Щодня з екранів телевізорів і газетних сторінок на нас виливаються потоки різної інформації, змушуючи серце стискатися від тривоги за Україну. Щодня вони вимотують нам нерви для того, щоб ми втомилися від поганих новин, махнули на Україну рукою.

Кожен день олігархи, які дорвалися до влади, придумують все більше податків, винаходять нові дозволи, щоб ніхто, крім них, не міг займатися бізнесом в Україні.

Ускочили в депутатські і міністерські крісла і ті, через кого гинули люди на Майдані.

«Нафтогазом» керують ті, хто вбиває внутрішній видобуток вуглеводнів, аби більше продавався «газпромівський» газ.

А найстрашніше, що за минулий рік загинули кращі сини України - непідготовлені, беззбройні, кинуті зрадниками на смерть! Страшно, що їх смерті були заплановані в київських кабінетах кремлівськими агентами, які досі при владі.

Зараз Кабінет Міністрів «взявся» за регіони, за аграріїв: скоротив у три рази єдиний податок, який залишався за місцем роботи людей, натомість на 27% збільшивши інші податки підприємства. Раніше підприємець мав заплатити, в середньому, 450 гривень податків з тисячі, а тепер змушений буде платити 620. При цьому уряд заявив, що працівники стануть платити менше податків, не враховуючи, що фермерські господарства та підприємці - це люди, котрі працюють самі на себе. Але збільшивши податки - вони змушують місцеві ради віддавати їх до Києва, ставлячи їх в залежність від олігархів.

Треба це знати! Знати, щоб не вірити брехливим словам і обіцянкам.


Повернутися
29.01.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...