Звернення Андрія Закревського в №1

Щодня з екранів телевізорів і газетних сторінок на нас виливаються потоки різної інформації, змушуючи серце стискатися від тривоги за Україну. Щодня вони вимотують нам нерви для того, щоб ми втомилися від поганих новин, махнули на Україну рукою.

Кожен день олігархи, які дорвалися до влади, придумують все більше податків, винаходять нові дозволи, щоб ніхто, крім них, не міг займатися бізнесом в Україні.

Ускочили в депутатські і міністерські крісла і ті, через кого гинули люди на Майдані.

«Нафтогазом» керують ті, хто вбиває внутрішній видобуток вуглеводнів, аби більше продавався «газпромівський» газ.

А найстрашніше, що за минулий рік загинули кращі сини України - непідготовлені, беззбройні, кинуті зрадниками на смерть! Страшно, що їх смерті були заплановані в київських кабінетах кремлівськими агентами, які досі при владі.

Зараз Кабінет Міністрів «взявся» за регіони, за аграріїв: скоротив у три рази єдиний податок, який залишався за місцем роботи людей, натомість на 27% збільшивши інші податки підприємства. Раніше підприємець мав заплатити, в середньому, 450 гривень податків з тисячі, а тепер змушений буде платити 620. При цьому уряд заявив, що працівники стануть платити менше податків, не враховуючи, що фермерські господарства та підприємці - це люди, котрі працюють самі на себе. Але збільшивши податки - вони змушують місцеві ради віддавати їх до Києва, ставлячи їх в залежність від олігархів.

Треба це знати! Знати, щоб не вірити брехливим словам і обіцянкам.


Повернутися
29.01.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.