ВОНИ БОРОЛИСЯ ЗА УКРАЇНУ…

Відзнаку «Подяка голови Тернопільської обласної ради» вручено з нагоди 90-річчя від Дня народження багаторічному політичному в’язню, члену ОУН-УПА Стефанії Джоджик.

З нагоди 85-річчя від Дня народження таку ж відзнаку отримала багаторічний відповідальний секретар Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, ветеран ОУН-УПА Віра Зарихта.

За багаторічну плідну громадську і депутатську діяльність, патріотизм, особистий внесок у справу утвердження української держави та з нагоди   70-річчя від Дня народження цінний подарунок (годинник) голови Тернопільської обласної ради вручено Марії Крупі.

«Українські жінки завжди були прикладом незламності духу та відданого служіння українській нації, – наголосив під час нагородження голова обласної ради Віктор Овчарук. – Ризикуючи власним життям, Ви стали на шлях боротьби та утвердження нашої незалежності, становлення нашої держави.  Ви боролися, як кожна мати, за краще майбутнє для своїх дітей, онуків. І у них Ви бачили краще майбутнє для усієї нашої держави. Низький уклін Вам за жертовність та незламність. Новим поколінням потрібні Ваші життєві мудрість, знання, поради,  Ваші розум та досвід.  Нехай Господь дарує Вам довгі роки!»


Повернутися
15.11.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.