ВОНИ БОРОЛИСЯ ЗА УКРАЇНУ…

Відзнаку «Подяка голови Тернопільської обласної ради» вручено з нагоди 90-річчя від Дня народження багаторічному політичному в’язню, члену ОУН-УПА Стефанії Джоджик.

З нагоди 85-річчя від Дня народження таку ж відзнаку отримала багаторічний відповідальний секретар Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, ветеран ОУН-УПА Віра Зарихта.

За багаторічну плідну громадську і депутатську діяльність, патріотизм, особистий внесок у справу утвердження української держави та з нагоди   70-річчя від Дня народження цінний подарунок (годинник) голови Тернопільської обласної ради вручено Марії Крупі.

«Українські жінки завжди були прикладом незламності духу та відданого служіння українській нації, – наголосив під час нагородження голова обласної ради Віктор Овчарук. – Ризикуючи власним життям, Ви стали на шлях боротьби та утвердження нашої незалежності, становлення нашої держави.  Ви боролися, як кожна мати, за краще майбутнє для своїх дітей, онуків. І у них Ви бачили краще майбутнє для усієї нашої держави. Низький уклін Вам за жертовність та незламність. Новим поколінням потрібні Ваші життєві мудрість, знання, поради,  Ваші розум та досвід.  Нехай Господь дарує Вам довгі роки!»


Повернутися
15.11.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...