АНЕКДОТИ №90

Чули, в Москві Володимиру пам’ятник поставили…

- Ну, нарешті! Путін заслужив!

- Та ні, князю Київському…

- А що, ми вже капітулювали?

**

— Любий, я знайшла твою заначку і всю її залишила в ресторані з подругами.
— Нічого страшного, це я тобі на нову шубу збирав.

**

— Кохана, а діалог ще можливий чи ти однозначно права?

**

— Учора заради сміху через газету дав оголошення, що о 17. 00 на Преображенській площi буде збір дебілів.

— І що, ніхто не прийшов?

— Площа була забита! Всі прийшли подивитися, хто ж прийде!

 * * *

— Скажiть, будь ласка, вашій мамі невістка не потрібна?

— Ні, вона ще попередню не догризла.

 * * *

— Люсю, у тебе кактуси на вікні стоять для того, щоб чоловiки не влазили?

— Ні, для того, щоб не вилазили.

 * * *

— Ходив учора на день народження до Кацмана. Було трохи скромно, але мило.

— І що подавали на стіл?

— Попільничку.

**

Дзвінок у готелі черговому по поверху:

 — Допоможіть, я з тещею по­сварився, вона в номерi й каже, що хоче викинутися з вікна!

— Це окремий випадок, до нас не має відношення!

— Має! Чому у вас вікна не відкриваються?

 * * *

— Фімо, що це у вас за синець під оком?

— Я вчора познайомився з жінкою, вона попросила вгадати її вік.

— Ну і що?

— Таки вгадав!

**

Оголошення на пляжі: «Жін­кам забороняється засмагати без верху! Бо не кожен низ це витримає».

**

Приходить чоловік в аптеку:

— Скажіть, що у вас є від горла?

Аптекарка перераховує, чоловік записує.

— А що є від болю у вусі?

Аптекарка перераховує, чоловік записує.

— А для носа що є?

Аптекарка не витримує:

— Чи не легше звернутися до лора?

— Не легше, я сам лор.

 * * *

— Учора в нашу квартиру забрався злодій.

— Щось узяв?

— Та де там! Лежить у лікарні. Дружина думала, що це я повернувся так пізно.

 * * *

 Дід в автобусі звертається до молодого пасажира:

— Синку, як тобі не соромно, поступися місцем он тій бабусі!

— Це моя теща.

— Так віддай їй мішок iз картоплею, не тримай його на колінах, тобі ж незручно!

 


Повернутися
06.11.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.