АНЕКДОТИ №90

Чули, в Москві Володимиру пам’ятник поставили…

- Ну, нарешті! Путін заслужив!

- Та ні, князю Київському…

- А що, ми вже капітулювали?

**

— Любий, я знайшла твою заначку і всю її залишила в ресторані з подругами.
— Нічого страшного, це я тобі на нову шубу збирав.

**

— Кохана, а діалог ще можливий чи ти однозначно права?

**

— Учора заради сміху через газету дав оголошення, що о 17. 00 на Преображенській площi буде збір дебілів.

— І що, ніхто не прийшов?

— Площа була забита! Всі прийшли подивитися, хто ж прийде!

 * * *

— Скажiть, будь ласка, вашій мамі невістка не потрібна?

— Ні, вона ще попередню не догризла.

 * * *

— Люсю, у тебе кактуси на вікні стоять для того, щоб чоловiки не влазили?

— Ні, для того, щоб не вилазили.

 * * *

— Ходив учора на день народження до Кацмана. Було трохи скромно, але мило.

— І що подавали на стіл?

— Попільничку.

**

Дзвінок у готелі черговому по поверху:

 — Допоможіть, я з тещею по­сварився, вона в номерi й каже, що хоче викинутися з вікна!

— Це окремий випадок, до нас не має відношення!

— Має! Чому у вас вікна не відкриваються?

 * * *

— Фімо, що це у вас за синець під оком?

— Я вчора познайомився з жінкою, вона попросила вгадати її вік.

— Ну і що?

— Таки вгадав!

**

Оголошення на пляжі: «Жін­кам забороняється засмагати без верху! Бо не кожен низ це витримає».

**

Приходить чоловік в аптеку:

— Скажіть, що у вас є від горла?

Аптекарка перераховує, чоловік записує.

— А що є від болю у вусі?

Аптекарка перераховує, чоловік записує.

— А для носа що є?

Аптекарка не витримує:

— Чи не легше звернутися до лора?

— Не легше, я сам лор.

 * * *

— Учора в нашу квартиру забрався злодій.

— Щось узяв?

— Та де там! Лежить у лікарні. Дружина думала, що це я повернувся так пізно.

 * * *

 Дід в автобусі звертається до молодого пасажира:

— Синку, як тобі не соромно, поступися місцем он тій бабусі!

— Це моя теща.

— Так віддай їй мішок iз картоплею, не тримай його на колінах, тобі ж незручно!

 


Повернутися
06.11.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.