І ХАЙ ЖИВУТЬ НА 200 СРІБНЯКІВ..

Депутати облради позбивили акторів доплат через «Волинь»

Депутати Тернопільської  обласної ради знайшли покарання для тернопільських акторів, які знялися у скандальному польському фільмі «Волинь».

Голова фракції ВО «Свобода» Олег Сиротюк запропонував спрямувати кошти в розмірі 445 тисяч гривень, що були заплановані на виплату доплат за академічність для працівників драмтеатру, на іншу установу. Свою пропозицію колишній керівник Тернопільської облдержадміністрації пояснив неявкою акторів на засідання робочої групи обласної ради з питань вивчення обставин зйомок чотирьох акторів в антиукраїнському фільмі «Волинь» та неповагою до депутатів. Пропозицію Сиротюка підтримало 45 депутатів, повідомляє Галас.

Про скандальний польський фільм «Волинь» режисера Войцеха Смажовського останнім часом мовлено-перемовлено. Пояснимо для тих, кому ще не “пощастило” бачити цю стрічку (до слова, днями скасували її показ у Києві): інакше, як антиукраїнською агіткою, “Волинь” не назвеш. Українці тут — “чернь”, яка, видається, окрім польської крові, більше нічого для життя і не потребує. Убивці, ґвалтівники, зрадники, пияки, пристосуванці — усе це у “Волині” теж про українців. Сцени вбивств, катувань, гвалтувань, перерізань горлянок та випускань кишок (бандерівцями, а ким же іще?) знято так натуралістично, що, розповідають, деякі глядачі під час показу у Польщі просто вибігали із зали… Громом серед ясного неба прозвучала новина, що, як виявилося, у брудній агітці зіграли і… тернопільські актори.  Усього нині відомо про п’ятьох наших земляків, які знялися у “Волині”. Це “шевченківці” Ірина Складан, Олег Кирилів, Ігор Наконечний, Сергій Бачик  та актор Володимир Процюк. Невже двісті іудиних срібняків (ой, тобто доларів за знімальний день — подейкують, саме такі гонорари платили акторам за день зйомок) варті того, аби продавати свою країну, її історію і, врешті-решт, честь?


Повернутися
06.11.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.