І ХАЙ ЖИВУТЬ НА 200 СРІБНЯКІВ..

Депутати облради позбивили акторів доплат через «Волинь»

Депутати Тернопільської  обласної ради знайшли покарання для тернопільських акторів, які знялися у скандальному польському фільмі «Волинь».

Голова фракції ВО «Свобода» Олег Сиротюк запропонував спрямувати кошти в розмірі 445 тисяч гривень, що були заплановані на виплату доплат за академічність для працівників драмтеатру, на іншу установу. Свою пропозицію колишній керівник Тернопільської облдержадміністрації пояснив неявкою акторів на засідання робочої групи обласної ради з питань вивчення обставин зйомок чотирьох акторів в антиукраїнському фільмі «Волинь» та неповагою до депутатів. Пропозицію Сиротюка підтримало 45 депутатів, повідомляє Галас.

Про скандальний польський фільм «Волинь» режисера Войцеха Смажовського останнім часом мовлено-перемовлено. Пояснимо для тих, кому ще не “пощастило” бачити цю стрічку (до слова, днями скасували її показ у Києві): інакше, як антиукраїнською агіткою, “Волинь” не назвеш. Українці тут — “чернь”, яка, видається, окрім польської крові, більше нічого для життя і не потребує. Убивці, ґвалтівники, зрадники, пияки, пристосуванці — усе це у “Волині” теж про українців. Сцени вбивств, катувань, гвалтувань, перерізань горлянок та випускань кишок (бандерівцями, а ким же іще?) знято так натуралістично, що, розповідають, деякі глядачі під час показу у Польщі просто вибігали із зали… Громом серед ясного неба прозвучала новина, що, як виявилося, у брудній агітці зіграли і… тернопільські актори.  Усього нині відомо про п’ятьох наших земляків, які знялися у “Волині”. Це “шевченківці” Ірина Складан, Олег Кирилів, Ігор Наконечний, Сергій Бачик  та актор Володимир Процюк. Невже двісті іудиних срібняків (ой, тобто доларів за знімальний день — подейкують, саме такі гонорари платили акторам за день зйомок) варті того, аби продавати свою країну, її історію і, врешті-решт, честь?


Повернутися
06.11.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.