САНАТОРІЙ ДЛЯ АТОВЦІВ

На базі санаторію “Збруч” у Гусятині  планують зробити реабілітаційний центр для бійців АТО

Волонтери планують облаштувати лікувальний та реабілітаційний центр для учасників антитерористичної операції зі всієї країни на базі гусятинського санаторію «Збруч».

 Наразі санаторій перебуває у державній формі власності, тому волонтери й учасники АТО попросили допомоги в депутатів обласної ради, щоб перевести його в комунальну власність. Звичайно, це не основна проблема, адже санаторій не працює і на ньому «висять» борги, які становлять п’ять мільйонів гривень.

Однак волонтери вже активно взялися до роботи й знайшли інвестора, який готовий погасити всю заборгованість і допомагати їм надалі. Знайшли також однодумців в інших областях і підприємців, які можуть допомогти відремонтувати систему опалення, водопостачання та каналізацію.

– Якщо санаторій буде на балансі Тернопільської обласної ради, ми зможемо звертатися за допомогою до голів інших областей, – пояснює волонтер Алла Борисенко. – Тим паче, що хоч санаторій і не працює, але трудовий колектив частково зберігся й готовий працювати. Ми хочемо також організувати толоку, щоб привести територію санаторію до ладу. І бачимо, що маємо велику підтримку серед бійців, волонтерів і мешканців не лише Гусятинського району, адже такий санаторій, а точніше в майбутньому реабілітаційний та лікувальний центр буде перший для учасників АТО зі всієї України.

Депутати Тернопільської обласної ради проголосували за відповідне звернення й надішлють спеціальний запит до кабінету міністрів України. Сподіваємося, що незабаром бійці зі всієї країни зможуть отримувати належну медичну допомогу в гусятинському санаторії «Збруч».


Повернутися
06.11.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...