ЗБАРАЗЬКИЙ ЗАМОК – З ОНОВЛЕНИМИ ЗАЛАМИ

3 листопада в Збаразькому замку відкрили 10 оновлених залів, а на відкриття запросили міністра соцполітики Павла Розенка.

Участь в урочистостях узяло керівництво Тернопільської області та районів. На реконструкцію десяти залів витратили близько десяти мільйонів гривень. Найбільш знаковим стало відтворення Білого камінного залу, нижньої та верхньої аркових галерей, верхнього та нижнього вестибюлів, панської вітальні та дзеркального залу.

Наразі завершуються роботи з освітлення та замощення подвір’я Замкового палацу, що буде більше відповідати історичному періоду забудови палацу.

За словами голови Тернопільської ОДА Степана Барни, в області збереглося 34 оборонних споруди, тому буде проведено цілий ряд заходів з їх відродження і відбудови. Наголосив він і на тому, що 2017-ий рік буде роком відродження культурної спадщини, а тому в обласному бюджеті планують закласти кошти для реставрації інших замків. Пріоритетною буде робота над під’їдзними шляхами до культурних пам’яток.


Повернутися
06.11.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.