ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №89

Гугл стверджує, що про вбивство "Мотороли" в Інтернеті говорять майже у десять разів частіше за смерть відомого економіста, до слова, уродженця Тернопілля - Богдана Гаврилишина. Якщо жарти про двохсоту модель «мотороли» та ліфт-герой плавно переросли в обурення з велелюдного похорону терориста у дусі «кращих» брєжнєвських традицій і «рвали» інтеренет на клапті добрий тиждень по події «ікс», то відхід Метра у     соцмережах на жаль, просто не помітили...

Це і є відповідь на запитання, чому ми так живемо, чому ми обираємо на виборах тих, кого обираємо, чому партачів серед нас на порядки більше, аніж перфекціоністів.

Може, й правий публіцист Генадій Друзенко, який з гіркотою зазначає, що для більшості одновимірний покидьок "моторола" разів в десять цікавіший за багатогранного, складного та вимогливого інтелектуала Богдана Гаврилишина. Схоже, більшість  потай чи свідомо вірять в прості рецепти на кшталт "замочити в ліфті" чи "взяв автомат - і за рік став з автомийника народним героєм". І вітчизняні ЗМІ над цим сумним результатом неабияк попрацювали...

А прості розв'язки - примарні. Між розкрученим медійним персонажем і «селф-мейдівським» інтелектуалом – десятиріччя кропіткої щоденної праці. Між членом організованого злочинного угрупування та членом Римського клубу - відстань, яку можна замірити хіба що у світлових роках.

Треба нам вичавлювати з себе моторолу і плекати в собі Богдана Гаврилишина. Бо переплутавши їх місцями, ми прирікаємо себе на аутсайдерство та маргінес.


Повернутися
27.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.