ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №89

Гугл стверджує, що про вбивство "Мотороли" в Інтернеті говорять майже у десять разів частіше за смерть відомого економіста, до слова, уродженця Тернопілля - Богдана Гаврилишина. Якщо жарти про двохсоту модель «мотороли» та ліфт-герой плавно переросли в обурення з велелюдного похорону терориста у дусі «кращих» брєжнєвських традицій і «рвали» інтеренет на клапті добрий тиждень по події «ікс», то відхід Метра у     соцмережах на жаль, просто не помітили...

Це і є відповідь на запитання, чому ми так живемо, чому ми обираємо на виборах тих, кого обираємо, чому партачів серед нас на порядки більше, аніж перфекціоністів.

Може, й правий публіцист Генадій Друзенко, який з гіркотою зазначає, що для більшості одновимірний покидьок "моторола" разів в десять цікавіший за багатогранного, складного та вимогливого інтелектуала Богдана Гаврилишина. Схоже, більшість  потай чи свідомо вірять в прості рецепти на кшталт "замочити в ліфті" чи "взяв автомат - і за рік став з автомийника народним героєм". І вітчизняні ЗМІ над цим сумним результатом неабияк попрацювали...

А прості розв'язки - примарні. Між розкрученим медійним персонажем і «селф-мейдівським» інтелектуалом – десятиріччя кропіткої щоденної праці. Між членом організованого злочинного угрупування та членом Римського клубу - відстань, яку можна замірити хіба що у світлових роках.

Треба нам вичавлювати з себе моторолу і плекати в собі Богдана Гаврилишина. Бо переплутавши їх місцями, ми прирікаємо себе на аутсайдерство та маргінес.


Повернутися
27.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…