ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №89

Гугл стверджує, що про вбивство "Мотороли" в Інтернеті говорять майже у десять разів частіше за смерть відомого економіста, до слова, уродженця Тернопілля - Богдана Гаврилишина. Якщо жарти про двохсоту модель «мотороли» та ліфт-герой плавно переросли в обурення з велелюдного похорону терориста у дусі «кращих» брєжнєвських традицій і «рвали» інтеренет на клапті добрий тиждень по події «ікс», то відхід Метра у     соцмережах на жаль, просто не помітили...

Це і є відповідь на запитання, чому ми так живемо, чому ми обираємо на виборах тих, кого обираємо, чому партачів серед нас на порядки більше, аніж перфекціоністів.

Може, й правий публіцист Генадій Друзенко, який з гіркотою зазначає, що для більшості одновимірний покидьок "моторола" разів в десять цікавіший за багатогранного, складного та вимогливого інтелектуала Богдана Гаврилишина. Схоже, більшість  потай чи свідомо вірять в прості рецепти на кшталт "замочити в ліфті" чи "взяв автомат - і за рік став з автомийника народним героєм". І вітчизняні ЗМІ над цим сумним результатом неабияк попрацювали...

А прості розв'язки - примарні. Між розкрученим медійним персонажем і «селф-мейдівським» інтелектуалом – десятиріччя кропіткої щоденної праці. Між членом організованого злочинного угрупування та членом Римського клубу - відстань, яку можна замірити хіба що у світлових роках.

Треба нам вичавлювати з себе моторолу і плекати в собі Богдана Гаврилишина. Бо переплутавши їх місцями, ми прирікаємо себе на аутсайдерство та маргінес.


Повернутися
27.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.