ТЕРНОПІЛЬСЬКІ ФЕСТИВАЛІ, ЯК МАГНІТ, ПРИТЯГУЮТЬ ТУРИСТІВ…

Завдяки масштабним фестивалям у Тернополі  зросла кількість туристів. Хоча прибутки суттєво не збільшуються, люди найчастіше не зупиняються у готелях і не витрачають багато коштів, пише видання «Терен».

Загалом, від початку 2016 року місто відвідали  150 тисяч туристів, повідомив начальник управління стратегічного розвитку міськради Юрій Дейнека, під час виконкому, 19 жовтня.

    – Ми провели такі потужні фестивалі, як «Файне місто», “Я там ,де благословіння», «Вуличний ринок», а також водно-моторні змагання, – каже Юрій Дейнека. – Це дало змогу збільшити кількість туристів. ДО прикладу ,у 2013 році місто відвідало 90 тисяч, сьогодні від початку року – уже 150 тис. Щоправда, люди переважно зупиняються в орендованих квартирах або у палатках. Готелі особливо від цього не заробляють. У 2016 році відкрили 2 нових готелі, 6 ресторанів та 19 туристичних фірм.  Ці заклади також не складають особливого прибутку місту, так, як орієнтовані на зовнішній ринок.


Повернутися
27.10.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.