ТЕРНОПІЛЬСЬКОМУ ШАНУВАЛЬНИКУ –ВІД… ЛІНИ КОСТЕНКО

– Його звуть Сергій Рабченюк, на Facebook він скромний Ser Sanych… 20 жовтня у цього незвичайного хлопця був день народження. Журнал “Пам’ятки України” писав про нього, тож сьогодні я з великою приємністю вітаю Сергія, засновника ФБ-спільноти “Ліна КОСТЕНКО” (понад 230 тисяч читачів!!!), від імені і редакції, і читачів журналу, – пише на своїй сторінці у facebook шеф-редактор журналу «Пам’ятки України: історія та культура» Анатолій Сєриков. 

    – Маю честь передати сердечні вітання особисто від Ліни Василівни Костенко її щиру подяку Сергієві Рабченюку за послідовну трирічну працю над проектом. І надіслати на Тернопілля коштовний подарунок – книгу поезій “Річка Геракліта” з іменним автографом геніальної української поетеси.

    Сергій разом із волонтерами-адміністраторами створив не просто цікаву групу “Ліна КОСТЕНКО”, а витвір мас-медійного мистецтва. Кожен пост торкає душу. Дякуємо йому за це! І бажаємо, щоб ФБ-спільнота набувала щодень більшої популярності, а пости знаходили відгук у душі кожного з читачів! Самому Сергієві – великого щастя, вагомих успіхів, нових перемог!, – пише Анатолій Суриков.


Повернутися
27.10.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.