ТЕРНОПІЛЬСЬКОМУ ШАНУВАЛЬНИКУ –ВІД… ЛІНИ КОСТЕНКО

– Його звуть Сергій Рабченюк, на Facebook він скромний Ser Sanych… 20 жовтня у цього незвичайного хлопця був день народження. Журнал “Пам’ятки України” писав про нього, тож сьогодні я з великою приємністю вітаю Сергія, засновника ФБ-спільноти “Ліна КОСТЕНКО” (понад 230 тисяч читачів!!!), від імені і редакції, і читачів журналу, – пише на своїй сторінці у facebook шеф-редактор журналу «Пам’ятки України: історія та культура» Анатолій Сєриков. 

    – Маю честь передати сердечні вітання особисто від Ліни Василівни Костенко її щиру подяку Сергієві Рабченюку за послідовну трирічну працю над проектом. І надіслати на Тернопілля коштовний подарунок – книгу поезій “Річка Геракліта” з іменним автографом геніальної української поетеси.

    Сергій разом із волонтерами-адміністраторами створив не просто цікаву групу “Ліна КОСТЕНКО”, а витвір мас-медійного мистецтва. Кожен пост торкає душу. Дякуємо йому за це! І бажаємо, щоб ФБ-спільнота набувала щодень більшої популярності, а пости знаходили відгук у душі кожного з читачів! Самому Сергієві – великого щастя, вагомих успіхів, нових перемог!, – пише Анатолій Суриков.


Повернутися
27.10.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.