ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №88

Третя світова… уже розпочалася. Так, за вікном у вас все спокійно. Ні, в бомбосховище бігти не потрібно. Без танків і гармат, ядерної кнопки та радіоактивного попелу. Це війна… за мізки. Яка країна збере найбільшу їх концентрацію на метр квадратний своєї земля, та і переможець. Програє та, звідки відбувається, власне, витік людського капіталу, або, простіше кажучи, «витік мозгів…» Такі поразки менш помітні, ніж втрата територій, проте у кінцевому підсумку обходяться країні значно дорожче. І на сполох бити ніхто не поспішає — ну, згадають коли-не-коли, скільки мільйонів найталановитіших і найперспективніших вимилося з країни, і далі-до справ «нагальних»… 

Україна — країна втрачених геніїв. Ресурсна територія для інших. Не треба нам шоу «Україна має талант» (де зараз, до речі, всі його випускники?!), нам би «Україна цінує талант»…

  Наші митці можуть отримати «Оскар», але не Шевченківську премію, науковців купують на Заході, бо в себе вдома їхні відкриття академію нітрохи не цікавлять,  інтелектуали розбрідаються по чужоземних ґрантах, бо своїх, українських, катма…  Пам'ятаєте старий радянський анекдот про те, чому в магазинах немає м'яса? Бо, мовляв, йдемо в комунізм семимильними кроками, а худоба за нами не встигає… Ось так і з тими нашими співвітчизниками, котрі здобулися на міжнародне визнання, — країна за нами не встигає…

  І навіть якщо їх визнання у світі  вдома, в Україні, не викликає жодних реакцій, крім хіба що заздрости колег, все одно, об'єктивно вони працюють на нашу таки країну — зокрема й на зміну її уявлень про себе… Українцям, як відомо, притаманна хронічно низька самооцінка, так що всяке визнання «наших» зі сторони «чужих» — це, вважайте, компрес нам усім на задавнені національні травми. З якою радістю ми перемощуємо новини на кшталт «емігранти, які прославили Україну на весь світ» та «найвідоміші вихідці з України»,  забуваючи при цьому про те, що ж заставило їх «вийти»…  Про те, що дідусь та бабуся цьогорічного лауреата Нобелівської премії Боба Ділана жили в Одесі, уже мовлено-перемовлено, але чомусь усі тактовно замовчують, що втекли вони звідти від єврейських погромів…  Говорячи про художника Івана Марчука, всі гордо мовлять « наш геній», проте забувають,  що таким титулом його нагородила не українська, а британська газета , а ненька-батьківщина уже більше десяти років не може йому ні музею зорганізувати, ні навіть майстерні виділити… Словом, у цій третій світовій ми поки що програємо… Може, час пускати у хід важку артилерію? «Гармати» заряджені, нам би «пороху в порохівницях»…


Повернутися
20.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…