БАНДЕРА НА П’ЄДЕСТАЛІ: СКІЛЬКИ НАСПРАВДІ В УКРАЇНІ ПАМ’ЯТНИКІВ ПРОВІДНИКУ ОУН

 Згідно із поширеною думкою, за останні три роки в Україні відбулася глорифікація постаті Степана Бандери. ІА «Дивись.Info» вирішила перевірити один із аспектів цього уявлення – кількість встановлених пам’ятників діячу. Результатом став мультимедійно-аналітичний проект редакції.

Як ми шукали Бандеру

Редакція дослідила, в яких саме областях України, скільки, яких за формою пам’ятників лідеру Організації українських націоналістів Степанові Бандері споруджено. Для цього було надіслано інформаційні запити до Обласної державної адміністрації кожного регіону (за виключенням АР Крим) щодо наявності таких монументів, а також обставин їх встановлення і утримання.

Оскільки у державних органах влади деяких з областей наш запит було проігноровано (Львівська і Тернопільська), редакція з’ясовувала ці питання самостійно. Тому й інформацію про фінансування встановлення пам’ятників, а також сьогоднішнє їх утримання буде оприлюднена пізніше.

Висновок 1: географія

Усього в Україні встановлено 40 пам’ятників Степанові Бандері (йдеться про повнозростові пам’ятники і погруддя). Але споруджено їх лише у чотирьох областях: Івано-Франківській, Львівській, Рівненській і Тернопільській.

Висновок 2: роки встановлення та ініціатива

Важливо було також з’ясувати, коли в Україні споруджували монументи лідеру ОУН. За цим, на нашу думку, є відповідь про те, що саме постать Бандери символізує у житті сучасного українського суспільства.

Ще один пам’ятник Степану Бандері відкрили 14-го жовтня 2016 року у місті Дубно, Рівненської області. Також на реконструкції перебуває пам’ятник Степану Бандері у м. Червоноград, на Львівщині.

Бандера – «новий Ленін»?

Результати дослідження ІА «Дивись.Info» прокоментував голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Він відповів на питання, чи можна говорити про глорифікацію Бандери через пам’ятники і чи можна вважати лідера ОУН «новим ідолом замість поваленого Леніна».

Чи заслуговує Бандера на пам’ятники  Україні з огляду на осуд Росії та Польщі?

Юзеф Пілсудський – людина, причетна до «незручних моментів» польсько-українських стосунків, – вшанований набагато активніше у сусідній Польщі. Очевидно, що у нашій національній історії будуть герої, які не подобатимуться нашим сусідам, особливо тим, які свого часу окупували ту чи іншу частину української території. Це природно. І в теперішній ситуації вони мають поважати наше право на різницю у поглядах на наше минуле.

Встановлення пам’ятників за громадської ініціативи, свідчить, що ця постать для людей є символом боротьби за незалежність. Коли я чую, що встановлення пам’ятника Бандері чи перейменування вулиці на його честь несе у собі щось антипольське, то вважаю такі зауваження недоречними. Адже насправді Бандера насамперед сприймається як символ боротьби із радянським режимом.

Чи пам’ятники Бандері замінюють повалених Леніних

 Абсолютно некоректне порівняння. Коли ми говоримо про пам’ятники Леніну, то маємо розуміти, що їх встановлювали силою державного апарату у кожному населеному пункті. Коли ми говоримо про пам’ятники Бандері, то маємо усвідомлювати, що немає таких споруд, які встановлювалися б силою державного апарату. І ми не маємо таких пам’ятників у кожному населеному пункті.

Так само неправдою є теза, що в ході перейменування більшість вулиць у містах і селах отримують ім’я Бандери. Таких вулиць не є так багато в Україні. Одним із найбільш вживаних топонімів є назви, пов’язані із героями Майдану, Небесною Сотнею.

Усе це є дуже великі перебільшення, мета яких – показати нібито заміну одного ідола – Леніна –  на іншого – Бандеру. Цього насправді не існує.

Чи шкодить масове встановлення пам’ятників розумінню постаті Бандери

Зважаючи навіть на те, що вулиці та пам’ятники Бандери з’являються з ініціативи громадськості, ми не маємо нічого, що загрожувало б розумінню постаті цього діяча.

Чому найбільша кількість пам’ятників Бандері встановлена із 2006 по 2013 роки

Я думаю, що це пов’язано зі змінами після Помаранчевої революції, коли українцям почала відкриватися національна історія. Це часи Віктора Ющенка. А починаючи від 2010 року це, можливо, навіть було виявом спротиву державній політиці повернення до всього радянського, що її реалізував режим Януковича.


Повернутися
20.10.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…