«УСІМ СЕЛОМ ПІШЛИ В УПА…»

У Мізюринцях Шумського району  до УПА було причетне майже все населення

У селі Мізюринці Шумського району до УПА було причетне майже все населення. Зв’язковими та санітарками були молоді дівчата та навіть діти, - пише «Тернопіль наживо»!

 Більшість чоловіків воювали із зброєю в руках, жінки шили одяг, в’язале тепле вбрання, готували постанція їжу, переховували поранених, надавали їм першу медичну допомогу.

  Учасниками національно – визвольних змаганнях стали уродженці та жителі села Андрій Боб’юк, псевдо „Кремінь”; Анатолій Галан, псевдо „Кармелючок”; Петро Коцюк, псевдо „Ворон” – всі вони були воїнами у сотні „Гука” – Федора Мельничука. Загалом в УПА воювало 70 жителів Мізюринець – 44 чоловіків та молодих хлопців і 26 жінок та дівчат. З них в боротьбі за вольності України загинуло 39 осіб – від німецьких окупантів, а від радянських збройних сил – 28.

  Решта повстанців були засуджені московсько – кумуністичним режимом до сталінських таборів. Багато хто з вояків  УПА, щоб не попасти до рук НКВД із словами „Слава Україні” пускали собі кулю, інші, не витримуючи знущань і катувань, у тюрмах померли, але залишались вірними присязі члена УПА, не видали товаришів по зброї. Трощанський Петро Ількович 12 серпня 1944 року, шоб не потрапити до московських катівень підірвався разом із побратимом – упівцем гранатою у криївці в своєму рідному селі.

 Вдячні односельчани свято бережуть пам’ять про воїнів. У селі в 90-х роках було відкрито пам’ятник на честь Незалежності України, який присвятили саме цим героям України.


Повернутися
20.10.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.