«УСІМ СЕЛОМ ПІШЛИ В УПА…»

У Мізюринцях Шумського району  до УПА було причетне майже все населення

У селі Мізюринці Шумського району до УПА було причетне майже все населення. Зв’язковими та санітарками були молоді дівчата та навіть діти, - пише «Тернопіль наживо»!

 Більшість чоловіків воювали із зброєю в руках, жінки шили одяг, в’язале тепле вбрання, готували постанція їжу, переховували поранених, надавали їм першу медичну допомогу.

  Учасниками національно – визвольних змаганнях стали уродженці та жителі села Андрій Боб’юк, псевдо „Кремінь”; Анатолій Галан, псевдо „Кармелючок”; Петро Коцюк, псевдо „Ворон” – всі вони були воїнами у сотні „Гука” – Федора Мельничука. Загалом в УПА воювало 70 жителів Мізюринець – 44 чоловіків та молодих хлопців і 26 жінок та дівчат. З них в боротьбі за вольності України загинуло 39 осіб – від німецьких окупантів, а від радянських збройних сил – 28.

  Решта повстанців були засуджені московсько – кумуністичним режимом до сталінських таборів. Багато хто з вояків  УПА, щоб не попасти до рук НКВД із словами „Слава Україні” пускали собі кулю, інші, не витримуючи знущань і катувань, у тюрмах померли, але залишались вірними присязі члена УПА, не видали товаришів по зброї. Трощанський Петро Ількович 12 серпня 1944 року, шоб не потрапити до московських катівень підірвався разом із побратимом – упівцем гранатою у криївці в своєму рідному селі.

 Вдячні односельчани свято бережуть пам’ять про воїнів. У селі в 90-х роках було відкрито пам’ятник на честь Незалежності України, який присвятили саме цим героям України.


Повернутися
20.10.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…