«УСІМ СЕЛОМ ПІШЛИ В УПА…»

У Мізюринцях Шумського району  до УПА було причетне майже все населення

У селі Мізюринці Шумського району до УПА було причетне майже все населення. Зв’язковими та санітарками були молоді дівчата та навіть діти, - пише «Тернопіль наживо»!

 Більшість чоловіків воювали із зброєю в руках, жінки шили одяг, в’язале тепле вбрання, готували постанція їжу, переховували поранених, надавали їм першу медичну допомогу.

  Учасниками національно – визвольних змаганнях стали уродженці та жителі села Андрій Боб’юк, псевдо „Кремінь”; Анатолій Галан, псевдо „Кармелючок”; Петро Коцюк, псевдо „Ворон” – всі вони були воїнами у сотні „Гука” – Федора Мельничука. Загалом в УПА воювало 70 жителів Мізюринець – 44 чоловіків та молодих хлопців і 26 жінок та дівчат. З них в боротьбі за вольності України загинуло 39 осіб – від німецьких окупантів, а від радянських збройних сил – 28.

  Решта повстанців були засуджені московсько – кумуністичним режимом до сталінських таборів. Багато хто з вояків  УПА, щоб не попасти до рук НКВД із словами „Слава Україні” пускали собі кулю, інші, не витримуючи знущань і катувань, у тюрмах померли, але залишались вірними присязі члена УПА, не видали товаришів по зброї. Трощанський Петро Ількович 12 серпня 1944 року, шоб не потрапити до московських катівень підірвався разом із побратимом – упівцем гранатою у криївці в своєму рідному селі.

 Вдячні односельчани свято бережуть пам’ять про воїнів. У селі в 90-х роках було відкрито пам’ятник на честь Незалежності України, який присвятили саме цим героям України.


Повернутися
20.10.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.