ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №87

Головна причина невпевненого існування України в тому, що суспільство змушене постійно боротися з державою. Конфлікт cтало існує в різних сферах — військовій, економічній, освітій, — список можна продовжувати чи не до безконечності, але мова, вибачайте за тавтологію, йтиме знову про мову. Про мову як засіб спілкування і державну мову як один із символів Держави...

Влада переконує нас , що мовної проблеми в Україні не існує, обґрунтовуючи свою думку тим, що на захист країни від загарбників стали і російськомовні патріоти. Але це — виняткова ситуація, коли, як на пожежі, не має значення, якого кольору відра, з яких заливають вогонь. Але ж постійно на пожежі не живуть, і будівлі зводять не для цього...  А ще пригадую, як один з наших бійців розповідав, що головною з причин безперешкодного проникнення через лінію зіткнення диверсантів є однакова мова. Сумно, що пересічний громадянин інтуїтивно відчуває важливість мови, а державні діячі — ні. 

Рік тому Пентагон додав українську мову до списку пріоритетних та розширив кадровий запит для людей зі знанням української мови.

Те відчуття, коли іноземці роблять для нашої мови більше, ніж наша держава.

Влада плює на державну мову, аби хтось не дай боже, не подумав, що в нас тут не поважають мову держави агресора. Політики, державні люди чи навіть відомі блогери наполегливо її ігнорують, вважаючи, що російська розширює для них аудиторію, хоча це повна маячня. Може, їм про саморусифікацію Білорусі нагадати? Після запровадження російської другою (а насправді першою) державною нині білоруською говорять трошки більше трьох відсотків. Це смерть нації.

Складається враження, що під гаслом «Одна країна — єдіная страна» нам підсовують повзучу русифікацію. От вже і в школах згідно з новоприйнятим законом викладання мовою меншин дозволили, і Верховна Рада так і не спромоглася відправити «за парєбрік» артистів-рашистів, тобто, заборонити гастролі росіян, які не висловилися проти окупації.  Схоже, що аксіома про те, що «де лунає російська попса чи шансон, туди рано чи пізно приїдуть російські танки» для наших «слуг народу» — заскладна теорема, яку не можуть довести навіть тисячі загиблих від навали «руського міра».  Бо, мовляв, музика — це справа смаків, от і зали з «поющімі голубями міра» переповнені, і піпл «хаває»…

Приведу певну алегорію: адміністратор ресторану, якщо він вболіває за долю ресторану, не дозволить в ньому продавати пиріжки з лайном. Навіть якщо це комусь подобається. Бо потім в ресторації складеться репутація «із запашком»...

Якщо українська стане необов’язковою мовою, Україна ризикує перетворитися на країну з необов’язковими українцями…  


Повернутися
13.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.