ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №87

Головна причина невпевненого існування України в тому, що суспільство змушене постійно боротися з державою. Конфлікт cтало існує в різних сферах — військовій, економічній, освітій, — список можна продовжувати чи не до безконечності, але мова, вибачайте за тавтологію, йтиме знову про мову. Про мову як засіб спілкування і державну мову як один із символів Держави...

Влада переконує нас , що мовної проблеми в Україні не існує, обґрунтовуючи свою думку тим, що на захист країни від загарбників стали і російськомовні патріоти. Але це — виняткова ситуація, коли, як на пожежі, не має значення, якого кольору відра, з яких заливають вогонь. Але ж постійно на пожежі не живуть, і будівлі зводять не для цього...  А ще пригадую, як один з наших бійців розповідав, що головною з причин безперешкодного проникнення через лінію зіткнення диверсантів є однакова мова. Сумно, що пересічний громадянин інтуїтивно відчуває важливість мови, а державні діячі — ні. 

Рік тому Пентагон додав українську мову до списку пріоритетних та розширив кадровий запит для людей зі знанням української мови.

Те відчуття, коли іноземці роблять для нашої мови більше, ніж наша держава.

Влада плює на державну мову, аби хтось не дай боже, не подумав, що в нас тут не поважають мову держави агресора. Політики, державні люди чи навіть відомі блогери наполегливо її ігнорують, вважаючи, що російська розширює для них аудиторію, хоча це повна маячня. Може, їм про саморусифікацію Білорусі нагадати? Після запровадження російської другою (а насправді першою) державною нині білоруською говорять трошки більше трьох відсотків. Це смерть нації.

Складається враження, що під гаслом «Одна країна — єдіная страна» нам підсовують повзучу русифікацію. От вже і в школах згідно з новоприйнятим законом викладання мовою меншин дозволили, і Верховна Рада так і не спромоглася відправити «за парєбрік» артистів-рашистів, тобто, заборонити гастролі росіян, які не висловилися проти окупації.  Схоже, що аксіома про те, що «де лунає російська попса чи шансон, туди рано чи пізно приїдуть російські танки» для наших «слуг народу» — заскладна теорема, яку не можуть довести навіть тисячі загиблих від навали «руського міра».  Бо, мовляв, музика — це справа смаків, от і зали з «поющімі голубями міра» переповнені, і піпл «хаває»…

Приведу певну алегорію: адміністратор ресторану, якщо він вболіває за долю ресторану, не дозволить в ньому продавати пиріжки з лайном. Навіть якщо це комусь подобається. Бо потім в ресторації складеться репутація «із запашком»...

Якщо українська стане необов’язковою мовою, Україна ризикує перетворитися на країну з необов’язковими українцями…  


Повернутися
13.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…