ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №87

Головна причина невпевненого існування України в тому, що суспільство змушене постійно боротися з державою. Конфлікт cтало існує в різних сферах — військовій, економічній, освітій, — список можна продовжувати чи не до безконечності, але мова, вибачайте за тавтологію, йтиме знову про мову. Про мову як засіб спілкування і державну мову як один із символів Держави...

Влада переконує нас , що мовної проблеми в Україні не існує, обґрунтовуючи свою думку тим, що на захист країни від загарбників стали і російськомовні патріоти. Але це — виняткова ситуація, коли, як на пожежі, не має значення, якого кольору відра, з яких заливають вогонь. Але ж постійно на пожежі не живуть, і будівлі зводять не для цього...  А ще пригадую, як один з наших бійців розповідав, що головною з причин безперешкодного проникнення через лінію зіткнення диверсантів є однакова мова. Сумно, що пересічний громадянин інтуїтивно відчуває важливість мови, а державні діячі — ні. 

Рік тому Пентагон додав українську мову до списку пріоритетних та розширив кадровий запит для людей зі знанням української мови.

Те відчуття, коли іноземці роблять для нашої мови більше, ніж наша держава.

Влада плює на державну мову, аби хтось не дай боже, не подумав, що в нас тут не поважають мову держави агресора. Політики, державні люди чи навіть відомі блогери наполегливо її ігнорують, вважаючи, що російська розширює для них аудиторію, хоча це повна маячня. Може, їм про саморусифікацію Білорусі нагадати? Після запровадження російської другою (а насправді першою) державною нині білоруською говорять трошки більше трьох відсотків. Це смерть нації.

Складається враження, що під гаслом «Одна країна — єдіная страна» нам підсовують повзучу русифікацію. От вже і в школах згідно з новоприйнятим законом викладання мовою меншин дозволили, і Верховна Рада так і не спромоглася відправити «за парєбрік» артистів-рашистів, тобто, заборонити гастролі росіян, які не висловилися проти окупації.  Схоже, що аксіома про те, що «де лунає російська попса чи шансон, туди рано чи пізно приїдуть російські танки» для наших «слуг народу» — заскладна теорема, яку не можуть довести навіть тисячі загиблих від навали «руського міра».  Бо, мовляв, музика — це справа смаків, от і зали з «поющімі голубями міра» переповнені, і піпл «хаває»…

Приведу певну алегорію: адміністратор ресторану, якщо він вболіває за долю ресторану, не дозволить в ньому продавати пиріжки з лайном. Навіть якщо це комусь подобається. Бо потім в ресторації складеться репутація «із запашком»...

Якщо українська стане необов’язковою мовою, Україна ризикує перетворитися на країну з необов’язковими українцями…  


Повернутися
13.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...