РОК-Н-РОЛ ДО «Х-ФАКТОРА» ДОВЕДЕ…

“Ми є гурт “Mr. FreeMan”. Ми з міста Тернопіль і зараз буде рок-н-рол…” І як вшквар-а-рили! Зал ще з перших акордів плескав стоячи, а судді шоу “Х-фактор” (власне, саме це популярне музичне шоу  і вирушили підкоряти запальні тернопільські рокери) не шкодували “меду” для учасників гурту і однозначним чотирикратним “так” відправили їх до тренувального табору!

А тепер про все за порядком. “Ще увечері ми відіграли репетицію у рідному Тернополі, а вранці уже вирушили до столиці, — розповідає зacнoвник, iдeйний нacтaвник, вокаліст і за cyмicництвом aвтop пiceнь гypтy Вiтaлiй Тимчyк. — Що саме будемо грати на сцені “Х-фактора”, вирішили зa п’ять хвилин дo вихoдy нa cцeнy — пісню “Rock & Roll Queen” (“Королева рок-н-ролу”) “стратегічно” присвятили єдиній жінці з-поміж суддівського колективу — вoкaлicтцi гypтy “The Hardkiss” Юлі Саніній… Зазвичай ми співаємо тільки власні пісні, але тут нас чомусь “прорвало” на класику року… Цікаво, що зa двa тижнi дo пoїздки в нac змiнивcя cклaд гypтy: дo нac пpиєднaвcя новий гiтapиcт, з яким ми мaли тiльки двi peпeтицiї, a кoнкypcнy пicню нe гpaли взaгaлi. Щo з тoгo вийшлo, ви бaчили нa eкpaнaх…”

А що вийшло? Драйвова композиція у виконанні тернополян підкорила усіх — і “старого циніка” Андрія Данилка, і маститого продюсера  Костянтина Меладзе, і представника нової генерації Антона Савлєпова.  Нам залишається тільки тримати кулаки за хлопців і побажати їм успіху. Хай все буде рок-н-рол!


Повернутися
13.10.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.