РОК-Н-РОЛ ДО «Х-ФАКТОРА» ДОВЕДЕ…

“Ми є гурт “Mr. FreeMan”. Ми з міста Тернопіль і зараз буде рок-н-рол…” І як вшквар-а-рили! Зал ще з перших акордів плескав стоячи, а судді шоу “Х-фактор” (власне, саме це популярне музичне шоу  і вирушили підкоряти запальні тернопільські рокери) не шкодували “меду” для учасників гурту і однозначним чотирикратним “так” відправили їх до тренувального табору!

А тепер про все за порядком. “Ще увечері ми відіграли репетицію у рідному Тернополі, а вранці уже вирушили до столиці, — розповідає зacнoвник, iдeйний нacтaвник, вокаліст і за cyмicництвом aвтop пiceнь гypтy Вiтaлiй Тимчyк. — Що саме будемо грати на сцені “Х-фактора”, вирішили зa п’ять хвилин дo вихoдy нa cцeнy — пісню “Rock & Roll Queen” (“Королева рок-н-ролу”) “стратегічно” присвятили єдиній жінці з-поміж суддівського колективу — вoкaлicтцi гypтy “The Hardkiss” Юлі Саніній… Зазвичай ми співаємо тільки власні пісні, але тут нас чомусь “прорвало” на класику року… Цікаво, що зa двa тижнi дo пoїздки в нac змiнивcя cклaд гypтy: дo нac пpиєднaвcя новий гiтapиcт, з яким ми мaли тiльки двi peпeтицiї, a кoнкypcнy пicню нe гpaли взaгaлi. Щo з тoгo вийшлo, ви бaчили нa eкpaнaх…”

А що вийшло? Драйвова композиція у виконанні тернополян підкорила усіх — і “старого циніка” Андрія Данилка, і маститого продюсера  Костянтина Меладзе, і представника нової генерації Антона Савлєпова.  Нам залишається тільки тримати кулаки за хлопців і побажати їм успіху. Хай все буде рок-н-рол!


Повернутися
13.10.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.