ТЕРНОПІЛЯМ МАНДРУВАТИМЕ “ЕНЦИКЛОПЕДІЯ МАЙДАНУ”

26 жовтня, у Теребовлянському вищому училищі культури відкриється програма XIIІ Міжнародного мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Тут буде представлено фільми українського режисера Сергія Лисенка з серії “Енциклопедія Майдану”.

Фестиваль створений Українською Гельсінською спілкою з прав людини 13 років тому. Сьогодні він – найбільший в Україні фестиваль документального кіно, і єдиний наразі фестиваль фільмів про права людини. Docudays UA проходить щороку впродовж останнього тижня березня у Києві, а згодом презентує свої окремі фільми в регіонах – під час Мандрівного фестивалю.

Місія фестивалю – популяризація мистецтва гуманістичного документального кіно, виховання поваги до людської гідності, прав людини, сприяння діалогу та порозумінню між людьми тощо.

Географія мандрів фестивалю Тернопіллям вкотре охопить простір “від Збруча до Золотої Липи”: Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Монастириський, Теребовлянський та Чортківський райони. Переглянути та обговорити його фільми можна буде у будинках культури, молодіжних клубах, кафе, бібліотеках, школах, гімназіях, коледжах, а також у закладах позбавлення волі. Вхід на всі заходи в рамках фестивалю – вільний.

Змістовним гаслом Docudays UA -2016 є “Подолання ілюзій”. Адже багатьом з нас здавалося, що після вигнання злочинної влади у 2014 році наша країна відразу стане процвітаючою. Як бачимо, це було ілюзією.

І не лише збройна агресія на Донбасі є перешкодою на нашому шляху до співтовариства вільних країн Європи. Розуміємо, що успішну та конкурентоспроможну Україну можуть збудувати лише освічені та відповідальні громадяни власною щоденною працею.

Цього року у власному багажі мандрівний фестиваль привезе більше 20 документальних стрічок українських та іноземних авторів, у тому числі ті, що отримали відзнаки на Docudays UA та інших міжнародних фестивалях документального кіно. Серед них: «Звіть мене Маріанною» польської авторки Кароліни Бєлявської, «Девід і я» канадських режисерів Рея Клонскі та Марка Леймі, «Аліса в Країні війни» Аліси Коваленко.

Подією цьогорічного Docudays UA безперечно є “Жива Ватра” Остапа Костюка. Цей фільм мандруватиме з нами не лише Тернопіллям. Його плануємо привезти ще й до “Серця Гуцульщини”, туди де тривали зйомки, до Верховинського та Косівського районів.

На шляху мандрів Docudays UA Тернопіллям відбудеться кілька спеціальних показів документальних стрічок, приурочених до 40-ї річниці від створення Української Гельсінської групи – першої в умовах радянського тоталітарного режиму правозахисної організації, котра визначала своєю метою дотримання прав людини і становлення засад правової демократичної держави ненасильницьким шляхом.


Повернутися
13.10.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...