АБИ ДОБРЕ КРУТИЛИ, ВІТРЯКИ ОСВЯТИЛИ

У Старому Самборі запрацювала потужна вітроелектростанція.

За 100 кілометрів від Львова, у Старому Самборі, у мальовничих Карпатах завершено будівництво вітрової електростанції «Старий Самбір 1». За допомогою чотирьох потужних вітряків вироблятимуть екологічно чисту енергію, генеровану завдяки силі карпатських вітрів. Це перша на заході України вітроелектростанція, яка працюватиме з повним комплектом найсучаснішого обладнання – чотирма новітніми вітротурбінами, виготовленими датською фірмою Vestas. Загальна вартість проекту – 20,5 млн. євро.

Вітряки вражають. У цьому переконалася кореспондент “Високого Замку”, побувавши на відкритті об’єкта. Висота одного – 119 м, а довжина – 56 м. Кожен, хто приїхав на відкриття, зміг побувати всередині вітряка, а також сфотографуватися. Там – повна автоматика. То й не дивно, що працюють тут працівники високого профілю. Їх тут восьмеро.

 Перед тим, як приступити до будівництва, півтора року за допомогою спеціальних установок вимірювали силу вітрів. Як засвідчив аналіз вітропотенціалу, в зоні Карпат достатньо сильні вітри, середньорічна швидкість вітру становить 6,5−7,5 м/сек. Такий потенціал дає можливість будувати рентабельні потужні промислові вітро­електростанції.

Завдяки таким проектам, із реалізацією яких допомагає ЄС, можнапокращити добробут жителів регіону, зокрема, збільшити кількість робочих місць. Сьогодні в державі працює єдиний державний ринок, на якому єдиний покупець – ДП “Енергоринок” – за “зеленим” тарифом закуповує електроенергію, вироблену на вітровій електростанції, і передає в загальну мережу. Очікується, що з наступного року буде прийнято законодавство, за яким в Україні, як і в світі, не лише одне підприємство закуповуватиме “зелену енергію”.

Жителі Старого Самбора розповідають, що компанія допомогла облаштувати у місті тротуари, зробити зовнішнє освітлення та реалізувати кілька проектів з облаштування міста, в якому вона працює. У перспективі – побудова Сокальської та Сколівської ВЕС.


Повернутися
13.10.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...